Матеріали інтернет-конференції педагогічних працівників «Історичні постаті ХХ ст. та їх вплив на формування національно – патріотичної свідомості сучасної молоді»

Миць Мар’яна Ярославівна,

кандидат історичних наук,

доцент кафедри теорії та методики

викладання шкільних предметів ВІППО

Постать Андрея Шептицького у контексті вітчизняної історії і сучасних суспільних реалій

З проголошенням державного суверенітету України вітчизняні історики переглянули чимало старих ідеологем щодо оцінки багатьх подій нашої історії.

Найбільшою мірою це стосується проблем української державності, державотворчих процесів, української державно-правової думки та її носіїв. У цьому розрізі нині й звертаємо увагу на теоретичний доробок праць митрополита Андрея Шептицького.

В останні роки опубліковано чимало наукових досліджень, публіцистичних праць, які спростовують необ’єктивні, заідеологізовані концепції щодо оцінки суспільно-політичної діяльності митрополита Андрея Шептицького, акцентують увагу на його внесок у національно-визвольний рух українського народу на шляху утвердження деожавного суверенітету України.

Пошук шляхів реального державотворення вимагає об’єктивного дослідження історичного минулого нашого народу,всебічного осмислення духовних чинників його історії, діяльності й творчості історичних персоналій, в т. ч. церковнослужителів, без чого неможливий процес національного відродження і подальше державне будівництво в Україні.

Українська греко-католицька церква має значні заслуги у становленні й розвитку української національної ідеї, патріотичному вихованні народу, зокрема дітей та учнівської молоді, формуванні державницької ідеології та консолідації українських національних сил.

Очолюючи протягом сорока чотирьох років греко-католицьку церкву, митрополит Андрей Шептицький здійснював  безпосередній вплив не лише на релігійні, але й національно-культурні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Україні і загалом у Східній Європі в першій половині ХХ століття. Зокрема, в його практичних діях та теоретичних надбаннях відобразилася боротьба українського народу за державну незалежність.

Ми у нашому короткому ракурсі не зможемо бодай згадати всю проблематику теоретичної спадщини митрополита, але де-які, на наш погляд, актуальні питання відзначимо.

Перш, ніж аналізувати діяльність Андрея Шептицького необхідно зазначити джерельну базу, яка дозволяє нам уявити як і над чим саме працював митрополит.

У радянські часи праці Шептицького були заборонені в Україні, а його вчення і діяльність подавалися у перекрученому вигляді. Сьогодні публікується чимало історичних джерел, тому неупереджений читач може зробити свої висновки. Спробуємо окреслити основні з них.Це досить велика кількість різнорідних писемних джерел. А саме:

1.Пастирські послання Андрея Шептицького (послання до духовенства, послання до народу, послання до духовенства та вірних).

2. Декрети митрополита за 1940-1944 рр. (це декрети і постанови Львівських архиєпархіальних соборів 1940-1944 рр.)

3.Саогади.

4. Епістолярія (листування з офіційними установами та приватними особами).

5. Документи польської влади про діяльність Андрея Шептицького.

6. Документи антиклерикального змісту відділів ЦК КП(б)У та ЦК КПЗУ.

7. Документи радянських спецслужб.

8. Творча спадщина Андрея Шептицького, зокрема праця «Як будувати рідну хату?».

9. Кіно- фото- фонодокументи.

Цінність джерел особового походження зумовлюється особливостями їхнього походження, оскільки вони належать конкретному автору, а відтак відображають безпосереднє сприйняття ним навколишнього світу, історичних явищ та подій.

Коли ми прагнемо відтворити реальну картину того часу і з метою всестороннього сприйняття  діясності учнями ми використовуємо кіно- фото- фонодокументи, які розкривають життя та діяльність митрополита, історичні події і факти у вигляді статичних або динамічних зорових образів. Учні схоплюють такі деталі й нюанси, які наврядчи можуть бути зафіксовані в іншому виді джерел. Для цього ми й створюємо презентації, які, без еребільшення, прикрашають урок, позакласний захід та активізують пізнавальний інтерес темою.

Окремо заслуговує на увагу історіографія та археографія зазначеної проблематики.

Зазаначимо лише, що перша спроба видання «Пастирських послань» митрополита була здійснена 1935 року, ще за його життя. Спроба перевидати «Пастирські послання» була здійснен у Торонто 1965 року. До цього видання увійшли пастирські послання від 1899 по 1902 рік. У передмові до книги Голова постуляційної Комісії у справах Святих, єпископ Михаїл Гринчишин писав: «…Припускаємо, що є ще й такі не оприлюднені твори Митрополита й документи, які ще не надійшли до нашого відома. Про інші хоч і знаємо, то їх не маємо». Лише із здобуттям незалежності Україною та розсекреченням архіві , науковці отримали змогу ознайомитися з творами Андрея Шепцького у повному обсязі.

А зараз, відштовхуючись від праць Андрея Шептицького та історичних періодів, за яких жив і творив митрополит спробуємо виділити основні етапи його діяльності. Приблизно ми виділяємо три основні періоди, які можна конкретизувати локальними етапами.

І. Боротьба Андрея Шептицького за українську державність (1914-1923 рр.).

   1. Державотворча концепція митрополита Андрея 1914-1918 рр. – теоретичне обгрунтування та практичні дії митрополита щодо досягнення української державності в межах Австро-Угорщини;

   2. Діяльність за утвердження ЗУНР (1918-1923 рр.). Зокрема, проблематика недопущення включення українських земель до складу новоутвореної Польської держави.

ІІ. Діяльність Андрея Шептицького (1923- 1939 рр.). На цей період припадає дуже широке коло питань, зокрема вироблення тактики опору української спільноти дискримінаційній польській політиці або ж реакці митрополита на голодоиор 1932-1933 рр.

ІІІ. Період Другої світової війни.

Нині в умовах російсько-української війни, особливої уваги заслуговує теоретична спадщина митрополита періоду визвольної боротьби українців на етапі німецької та радянської окупації 1939-1944 рр. Це припадає на останні роки його життя та страшні випробування українського народу.

Зокрема, слід пам’ятати діяльність митрополита, спрямовану на створення Української національної ради у Львові та його позицію щодо проголошення у Львові Української держави 1941 року.

Поширення й утвердження ідеї національної єдності серед іншогостає в цей час визначальними у діяльності церкви, і митрополита зокрема. Через листи і послання Андрея Шептицького того періоду проходить думка, що кожен, кому не байдужа доля України, повинні вважати своїм обов’язком, працею життя прислужитися до зміцнення єдності і до усунення елементів розбрату. «Чого українському громадянству передусім треба, то цієї єдності і солідарности, без якого,по словам Євангелія, не може встояти навіть царство демона». Найбільшою небезпекою митрополит назвав внутрішні чвари: «Мусимо від усіх домагатися залишення раз-на-все всяких партійних роздорів, внутрішньої боротьби… Всі, що пержили більшовицьку навалу, свідомі того, що партійні роздори є національним злочином, якого не можемо терпіти». Як бачимо, ці слова Андрея Шептицького є актуальними сьогодні, як ніколи.

З тексту документів і листів митрополита очевидною є його стурбованість долею українського населення і протест Андрея Шептицького проти дій німецького окупаційного режиму. Необхідно відзначити, що у цей час митрополит спрямовує свою діяльність на об’єднання українських Церков в єдину Церкву.

Для педагогів є важливіми і актуальними думки митрополита, яні стосуються навчання і вихованн дітей та учнівської молоді, освіти в цілому. Протягом усього свого життя цей чоловік проявляв велику турботу за ближнього, і дітей, молоді зокрема. Так, його твори звернені до вчителів, іихователів і батьків. Читаючи це сьогодні, розумієш, на скільки глибокими і всеосяжнимиє думки, погляди, повчання а втора, які в нинішній день багато в чому можуть нас навчити.

Так, в одному із своїх послань митрополит виділяє параграф «Які повинні бути вчителі і як мають вчити?». Зокрема, він зазначає: «Ви, що працюєте безпосередньо над вихованєм молодіжи, старайтеся о просвіченє їх розуму, но не менше о ублагородненє їх сердець. Дайте молодіжи таку просвіту, котра би їх научила не лиш теорії, але також і практики життя. Учіть їх жити. Звертайте їх бажання і охоту до того, що є підставою багацтва і сили народної. Нехай вже молоді діти учаться любити свою землю, нехай учаться діти при ній працювати, нехай будучі покоління возьмуть в свої руки торговлю і промисл, бо слабою завсігди є суспільність, що свого проитслу не має; убогою сусільність, в котрій торгують чужинці».

У зв’язку з цим необхідно зазначити, що Андре Шептицький великого значення надавав патрітичному вихованню і формуванню почуття патріотизму як у малих дітейЮ так і в дорослого населення.

Так, у пастирському посланні від 2 серпня 1899 року митрополит зазначає: «Християнин має любити всіх люей, але се не першкоджає, що найпершою любвою має любити свою родину і свою вітчизну. І як любов до ближнього не противиться любві до родини, так не противиться і любви вітчизни. Християнин може і повинен бути патріотом…»

В іншому пастирському листі, написаному у Відні в січні-травні 1900 року під назвою «До української інтелігенції» митрополит пише: «Запорокую успішної праціє для нас молодечий і сильний патріотизм, який  унашому народі проявляється в більшій мірі, як у тих, що вже неначе пережилися працею і боротьбою віків».

Тематика теоретичної спадщини Андрея Шептицького є надзвичайно багатою і корисною. Головне – й нині ця спадщина для нас є актуальною. У запропонованому матеріалі ми не претендуємо на всеосяжність дослідження, а пропонуємо матеріал для роздумів педагогів, батьків.

Література:

           1. Пастирський лист митрополита А. Шептицького зі Львова з нагоди відновлення Української держави, 1 липня 1941 р. // Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів. - Львів - Київ: Піраміда, 2001. - С. 126.
           2. Пастирський лист митрополита А. Шептицького зі Львова "До духовенства і вірних єпархії", 5 липня 1941 р. // Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів. - Львів - Київ: Піраміда, 2001. - С. 149.

3.  Митрополит Андрей Шептицький : документи і матеріали : 1941–1944 / упоряд., пер. сл. Ж. Ковба ; [відп. за вип. : М. Маринович, К. Сігов, Л. Фінберг; наук. ред. А. Кравчук; післясл. Л. Фінберг] ; Український Католицький ун-т, Нац. ун-т “Києво-Могилянська академія”, Центр європейських гуманітар. досліджень, Ін-т юдаїки. – К. : Дух і Літера, 2003. – 313 с.

          4. Шептицький Андрей. Як будувати Рідну Хату? / А. Шептицький ; [ред. М. Чайка ; богослов. ред. Т. Ференц ; худ. Р. Скиба]. – Львів : Свічадо, 1999. – 48 с.

           5. Шептицький Андрей. Як будувати Рідну Хату? / А. Шептицький ; [упоряд.: Р. Тереховський, Р. Хрін, О. Гайова] ; Центральний держ. іст. архів України, м. Львів. – Львів : Гердан, 2003. – 47 с.

           6. Історія релігії в Україні: У 10-ти т. Редкол.: А Колодій (голова) та ін. – К., 2001. – Т.;6 Католицизм. – 598 с.

           7. Солтис Х. Шептицький Андрей . «Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, щоб поширити і в самих собі побороти дух розколу і ворожнечі проти братів». – Дзеркало тижня. Україна. – 2015. – 10 квітня (№ 13).

           8. Суханова З. Г., Сулима-Матлушенко Н. В. Андрей Шептицький: реалії хресного шляху // Сторінки історії України: Посібниц для вчителів. – К.: Освіта, 1992. С.318 - 334.

            9. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький. – Львів: Місіонер, 1995. – 77с.

            10. Терещук Г., Думанська О. Шептицький від А до Я. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2015. -72 с.

       Домбік Галина Іванівна,

заступник директора з виховної роботи, вчитель історії

ЗОШ  І-ІІІ ст. с. Прилуцьке

Видатний волинянин – Степан  Мазурець

      Степан Мазурець народився  в селі Ківерці – тепер Прилуцьке , 19 серпня 1915 року в сім’ї Федора та Феодосії  Мазурців. Він був найстаршою дитиною у цій селянській родині. З раннього дитинства виявляв тягу до навчання. Перший клас закінчив за півроку, тож учителька перевела його до другого класу, закінчив чотирикласну школу, після чого навчався у Луцькій українській гімназії. За короткий час вивчив кілька мов – німецьку, англійську, французьку, чеську, польську, латину [ 2 ]. Закінчити гімназію не вдалося, після смерті батька всі турботи по господарству лягли на плечі хлопчика, а навчання продовжити вирішив займаючись самоосвітою. Навчався самотужки при допомозі «Просвіти». На той час у Ківерцях була одна з кращих організацій на Волині, керував якою З.Синюк. Тоді ж Степан разом з іншими хлопцями вступив до цієї організації.

        За активну громадянську позицію вже у 17 років був  уперше арештований. Після кількох місяців ув’язнення хлопець вступив до організації  українських націоналістів. Другий раз Степан був заарештований « За участь у пьонтке бойовой». Покарання відбував у Луцькій в’язниці, де організував бунт, який був придушений. Мазурця відправили у в’язницю строгого режиму в польському місті Тарнув [ 3 ].

       Звільнився Степан напередодні війни і повернувся  в рідне село, де радянська влада пропонує йому посади секретаря комсомольської організації, секретаря сільської ради, але хлопець відмовився і йде у підпілля. Очолює ОУН с. Ківерці. Це був перший його щабель в ОУН. Далі С. Мазурець стає заступником керівника  крайового проводу і відповідає за молодіжну діяльність крайової організації ОУН. Називалася вона тоді « Юнацтво»: ЮМОУН. Крайова організація була поширена і на Рівненську область. Зі спогадів жителів села  Піддубці,  Степан Мазурець приїздив у їхнє село приймати присягу на вірність українському народу [ 3 ].

У підпіллі було не просто. В той час розпочалися масові арешти людей, які мали націоналістичі погляди.  Заарештували С. Мазурця на святвечір 6 січня 1941 року в селі Забороль, у хаті священника Юрія Скопюка, який був рідним братом керівника ОУН на Волині. Після арешту його привезли  в рідне село, щоб встановити його особу, де окремі місцеві мешканці впізнали в юнакові  Степана.

Під час першого слідства, яке відбулося наприкінці січня 1941 року його немилосердно катували, після чого Степан розпочав голодування та мовчання .  Голодування тривало до 22 червня 1941 року, коли було розбито в’язницю, а 23 червня 1941 року обірвалося життя молодого патріота України.

       Останні хвилини життя С. Мазурця описав Микола Куделя, який лишився живим після розстрілів у Луцькій тюрмі: в камеру враз вскочили енкаведисти, загорнули Мазурця в ковдру і понесли, без сумніву, у стайню і закололи штиками. Коли знесиленого Степана несли він підняв голову і промовив: « У вільній Україні мені поставлять пам’ятник». Його пророчі слова збулися лише через 66 років [ 4]. На день Незалежності  2007 року в с. Прилуцьке Ківерцівського району  біля церкви поставили пам’ятник Степану Мазурцю – борцю за волю України. Ініціатором відкриття пам’ятника було Волинське національно – патріотичне об’єднання ім. Пилипа Орлика.

   За діяльність Степана Мазурця в ОУН його сім’ю було вивезено до Сибіру у травні 1941 року на 20 років з конфіскацією майна, повернутися їм вдалося в рідне село лише через 18 років у 1959 році. Реабілітована сім’я була17.04.1991 року[ 1].

           Національно-патріотичне виховання підростаючого покоління як ніколи є актуальним в наш час. Патріотизм є могутньою і непереможною духовною силою кожного народу. У національно-патріотичному вихованні дітей та молоді важливо використати і виховний потенціал, пов’язаний із героїзмом українців, що відстоювали самостійність і незалежність України. Тому в нашій школі ми особливу увагу звертаємо на постать С. Мазурця – провідного молодіжного крила ОУН. 

Під час вивчення теми « Наш край в 1939  - 1945 р.р.» з історії України в 11 класі вчителі історії на своїх уроках досліджують  історичну постать С.Мазурця, шляхом проведення уроків- пресконференцій, уроків – семінарських занять.

Під час проведення заходів до Дня заснування УПА учні читають поетичні рядки борцям за волю України місцевої поетеси Надії Корнійчук, переглядають презентації про життєвий шлях С. Мазурця та інших.

Учні є активними учасниками заходів - реквіємів  з вшанування пам’яті односельчанина Мазурця. Учні краєзнавчого гуртка досліджували його життєвий шлях. Класні керівники під час проведення тижнів патріотичного виховання проводять виховні години на теми: « Мужність і патріотизм односельчанина». Запрошуємо на зустріч Кузьмича С., який розповідає про героїзм і трагічну долю свого рідного дядька.

Волонтерський загін школи опікується облаштуванням території біля пам’ятника Степану Мазурцю.

Література:

1.     Архівна довідка УМВС від 21.11.1991 р. № І/6807 - А

2.     Беземський Г. Степан Мазурець – провідник юнацтва ОУН Волині/ Г. Беземський // Народна справа. – 2008. – 24 липня

3.     Видатні Волиняни: С. Мазурець  / О.Собець За матеріалами телепередачі Волинської телерадіогазети  // 2015. – 16 вересня

4.     Л. Оліщук  Прощай рідна Україно, більш не побачу тебе / Вільним шляхом. – 2015. – 29 серпня

Арендарчук Оксана Андріївна,

вчитель історії,  заступник директора

                                                                  з навчально-виховної роботи

                                                                  ЗОШ І-ІІІ ст. смт Цумань

День Соборності у пам`яті народу.

         Історію творять не політики, не вожді,а прості люди. Саме вони є рушійною силою революцій, активними учасниками значущих подій.

         В Україні найбільша така подія відбулася у неділю 22 січня 1990 року, коли близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з'єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР. Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

         Акцію «живий ланцюг» Львів — Київ було організовано Народним Рухом України, з ініціативи В`ячеслава Чорновола. Попри нав'язуваний комуністичними засобами масової інформації штамп у назві, ланцюг був на 170 кілометрів довшим: починався в Івано-Франківську, йшов через Стрий, Львів, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тією обставиною, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіслав) у 1919 році був столицею ЗУНР. У ланцюзі взяло участь за офіційними за неофіційними даними  від 1 до 5 мільйонів).

         Активними учасниками цієї події були  волиняни, серед яких і вчителі нашої школи. Згадує вчитель зарубіжної літератури Януль Ольга Степанівна:

«На ланцюг вирушили цілим колективом. Ніякого транспорту нам не виділяли. Добирались до Центрального перехрестя хто чим міг: власними автомобілями, наймали мікроавтобуси. Словом, справжніми та нерозривними «ланками». Мені і досі до кінця не зрозуміло, хто ж насправді координував цю неперервність живого ланцюга на трасі. Можливо, саме цього дня, 22 січня 1990 року, ми повірили в реальність змін. . Повірили в диво. Сьогодні в диво уже ніхто не вірить.А от чи можливо знову сплести «живий ланцюг»  між Львовом і Києвом?  Тоді об’єдналися демократичні сили для виборення незалежності. Це був єдиний порив. Для мене – це світлий спогад тих часів. Патріотизм людей не зменшився. Якби нині організовували такий ланцюг – люди, безперечно, вийшли б.»

         У шкільному історичному музеї ЗОШ І-ІІІ ст. смт Цумань зберігаються номери газети «Волинь» зі спогадами очевидців тієї знаменної події. Згадує житель Володимир-Волинського  Ярослав Царук: «Напередодні було прийнято рішення про запис бажаючих поїхати, під час якого просили, “щоб кожний був з національним прапором”. Тоді блакитно-жовтих прапорів не було. Почалися пошуки матеріалу. Я таки знайшов жовту тканину у військторзі, три метри блакитної ніде не міг знайти. І ось таку тканину подарувала мені продавець з гастроному Софія Михайлівна Новосад. Вона принесла матерію з дому і віддала безплатно, мовивши:
     — Нехай і моя частка в цій корисній справі буде.
     З цієї тканини нам пошили два великих і 18 маленьких прапорців. Щоб вийшов прапор, потрібний ще й держак. Їх виготовили для нас лісгосп та меблева фабрика. 
     Вперше автобус виїжджав з Володимира, княжого міста, під двома блакитно-жовтими прапорами і транспарантом “Древній Володимир бере участь у святкуванні національної соборності України”, “Слава Україні!”, десятками українських вишитих рушників.
     У Луцьку наш “Ікарус” приєднався ще до 16 автобусів, які теж були прикрашені прапорами й транспарантами, та до 70 легковиків, які під супроводом міліцейських мигалок, вирушили до нашого місця в ланцюгу. Володимирській групі з 33 учасників випало стояти біля села Бабина, що за містом Рівне, і по шляху цього села. Ми стояли один від одного на віддалі до 30 метрів. Спершу жителів цього села не було видно, аж поволі почали підходити люди, а тоді все село вийшло. Виявилося, що перед нами приїхав якийсь секретар-партієць і все лякав людей, що ось бандерівці приїдуть, стережіться.
     Ми говорили з селянами про цей день, були такі, що плакали. За годину, що ми стояли, повз нас проїхало багато автобусів, легковиків і майже всі водії й пасажири вітали нас, а ми — їх. Та й погода стояла напрочуд гарна, благословляючи свято.
     Після закінчення акції “Живий ланцюг історії” учасники повернулися до Луцька, де утворився живий ланцюг від Київської до Замкової площі, на якій відбувся багатотисячний мітинг, присвячений соборності України. 
     Співали пісень. Українських, стрілецьких, яких до цього багато хто й не чув. Співаки-дівчата й хлопці були в національних костюмах і одностроях. Виступаючі, в тому числі й партпрацівники з КПРС, закликали до дружби, єднання, злагоди, взаємоповаги. Були зачитані всі чотири Універсали Центральної Ради за 1917—1918 роки. Хочу нагадати: під час ланцюга й мітингу на Замковій площі не було жодного міліціонера.»

          Ця подія вплинула перш за все на свідомість українців. Вона відновила в їхній пам'яті національну символіку, ідею єдності і незалежності України. Ця подія стала пробудженням від "глибокого сну”, в якому Україна і українці перебували в радянські часи. Нині пам'ять про цей неповторний день є невичерпним джерелом національно-патріотичного виховання  підростаючого покоління.

Література:

1. Кульчицький. В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2006 р.).

2. Матеріали шкільного історичного музею.

3. Турченко Ф. Новітня історія України. – Київ, 2006 р.

4. Царук Я. Українська хвиля // Волинь. – 2004.- № 146.

Шумер Лариса Сергіївна,

вчитель історії 

ЗОШ I-ІІІ ст. с. Дерно

ТВІР-РОЗДУМ «ДОЛЯ, ВІД ЯКОЇ НЕ ВІДРІКАЮТЬСЯ»

Важливе місце у навчанні старшокласників займає позакласна робота: у них формується світогляд, вони люблять самостійно опрацьовувати матеріал, усвідомлюють свою роль у суспільному житті держави. Шляхів удосконалення позакласної роботи з історії чимало: конференції, диспути, філософські столи. Саме ці форми роботи допомагають старшокласникам глибше розібратися у багатогранній, суперечливій дійсності, що їх оточує. Практикую такий вид роботи, як твір – роздум.

Ми не прийшли з порожнечі.

І ми не вроджені з нічого.

Ми – посланці тих, що йшли перед нами.

І до чогось дійшли.

 (Мирослав Дочинець)

В умовах хрущовської «відлиги» в Україні розгорнувся опозиційний рух. Основними причинами його піднесення були цілеспрямована русифікація українців, утиски та обмеження національно-культурного розвитку, монопольна влада партійно-радянської верхівки, практично бездержавний статус республіки. «Відлига» породила таке суспільно-культурне явище як шістдесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свободи та інформованості, мало вищий культурний рівень і смак.

Творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у монолітній системі заідеологізованої культури. З’явилася надія. Надія на громадянську свободу, захист від беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати і говорити. У культурне життя під’ярмленої України увірвалася когорта молодих талантів, які здійснили справжню революцію в мистецьких сферах: в літературі, малярстві, кіно. Ця хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були невідомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Євген Сверстюк, Алла Горська, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко.

Паралельно розгортається такий різновид опозиційного руху як дисидентство. На відміну від легального культурологічного шістдесятництва, нові  борці за національні права почали поєднувати підпільну діяльність з легальними методами боротьби. І шістдесятників і дисидентів непокоїли дві проблеми: права нації та права людини. Власне в Україні вони боролися за право вільності української мови, її культури і повернення народу державності та соборності.

Радянська влада сподівається перекрити повітря опозиціонерам, протиставивши їм потужну силу Москви, КДБ. Влада намагається підкорити борців, примусивши їх діяти суто за законами системи. Частина їх дійсно «переорієнтувалась», частина відійшла від громадської діяльності. Однак певна частина нового покоління не відмовилась від своїх позицій і пішла на відкриту конфронтацію з владою. Завдяки їх невпинній боротьбі у громадян почала зароджуватися думка, що український народ не менший брат Росії, а окрема держава, яка здатна встати на ноги та бути незалежною.

У кожного народу є постаті першої величини, яких не можуть зламати  кайдани можновладців. Саме з їхньою діяльністю пов’язані ідеї відродження історичної свідомості і національної гідності, саме ці українці били на сполох з приводу русифікації. До таких велетнів національної культури належить Василь Стус – поет, представник творчої генерації. Україна, її доля, її майбутнє – головна тема творчості видатного Стуса.

Рівно за 20 років до своєї смерті, 4 вересня 1965 року, Василь Стус у столичному кінотеатрі «Україна», дізнавшись про репресії щодо української інтелігенції, звернувся до публіки із закликом «Хто проти тиранії, встаньте!» і сам устав першим. То була його реакція на перші масові арешти української інтелігенції. Василь Стус  не схиляє гордої голови перед душителями рідної культури. У 1972 році Стуса ув’язнюють на 8 р. таборів і заслання. Якби не солідарність товаришів-співв’язнів, розправа над бунтівним поетом відбулася б в 1975 році, коли він стікав кров’ю в бараці мордовського табору. Відбувши перший термін, він активно включається у діяльність УГГ. Травень 1980 р. – Василь Стус заарештований на новий, 15-річний, термін, із якого він ледве відбув третину. Стуса не лякала фізична смерть, його лякала смерть духовна.

Як добре те, що смерти не боюся я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що вам, лукаві судді, не кленюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив – любив і не набрався скверни,

зненависти, прокльону, каяття.

Народе мій! До тебе я поверну

і в смерті обернуся у життя [1, с. 752].

Біографія Стуса коротка, бо й життя його було коротке. 4 вересня 1985 року у 36-му концтаборі на Уралі в 47 років помер видатний поет України – Василь Стус. Для нашого народу він залишиться людиною-символом, а доля Стуса є долею тих українців, яких знищила Москва тільки за те, що свій патріотизм, свій розум поставили на службу власному народові. Поет не став на дорогу зради, а продовжував іти «дорогою болю» до самої смерті. «Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину» [2, с. 493]. Сповнений юнацького завзяття, впевненості у своїх силах і могутнього відчуття власної місії Василь Стус вирушив у бій з поборниками невігластва і несправедливості. Стус – це своєрідний місток, що з’єднує Схід і Захід. Своїм життям та своєю діяльністю довів, що українцем можна бути і у русифікованому Донецьку і у сибірських таборах.

Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувались у брехні і блуді. Але українці мають ким пишатися, тому що наша держава мала і має справді легендарних героїв. Їх було багато і їх буде ще більше. Вони з когорти безсмертних!

Література:

1.  Стус В. С. Том 3: Збірка «Час творчості». – Київ: Факт, 2008. – с. 752

2.  Стус В. С. Том 4: 9 книга. – Львів: Просвіта, 1994. – с. 493

Вітковська Марія                                          Володимирівна

вчитель історії

ЗОШ І-ІІІ ст. с. Карпилівка

Роль педагога у пропаганді ідеї державності

У системі  історичної свідомості явища політичної історії посідають помітне місце. Адже вони не лише швидше запам’ятовуються при прочитанні, але й формують в основному специфічне сприйняття минулого крізь призму воєн, революцій, повстань, інших суспільних катаклізмів. Поглиблене вивчення окремих аспектів вітчизняної та світової історії сприяє кращому розумінню цілої низки проблем та явищ.

Адже історія – це сукупність ланок життя та діяльності багатьох поколінь у ланцюгу розвитку суспільства. Тобто, історія може трактуватися як вивчення біографії людства, яку творили і творять живі особи. Тому при вивченні суспільно – історичного розвитку в усіх його проявах в центрі уваги повинна бути людина. Даючи оцінку діяльності історичних постатей, необхідно пам’ятати про об’єктивність критеріїв: у яких конкретно історичних умовах діяла і діє та чи інша людина, що вона зробила або робить для прогресу суспільства, для утвердження духовних і матеріальних загальнолюдських цінностей. Ці критерії особливо важливі при оцінці діячів української історії – однієї «з нещасних, безглуздих, безпорадних історій» (В.Винниченко). Наприклад,  це - історичні особи, до яких у недалекому минулому застосовувалось офіційне кліше, імена яких повертаються нашій історичній пам’яті та суспільній свідомості (М.Міхновський, С.Петлюра, М.Грушевський, Н.Махно, Є.Коновалець, А.Шептицький, Р.Шухевич, С.Бандера…). І якщо вітчизняна  історична наука зараз перебуває в стані пошуку нових методологічних підходів, то французькі вчені у центрі уваги пропонують поставити не глобальні структури, а окремих індивідів з усіма притаманними їм особливостями (1, ст.5). Це потребує осмислення поведінки одного або  групи індивідів й особливо мотивів їхніх дій або ж переосмисленні якоїсь однієї конкретної події. Це дасть змогу по – новому подивитись як на окремих політичних діячів України ХХ століття, так і на мотиваційні особливості їхньої діяльності у різних часових відрізках, а, отже, і на загальний розвиток вітчизняної історії (1, ст.5). З метою виховання у школярів почуттів патріотизму, гордості за український народ, його громадських, політичних, культурних діячів щороку  вчителі історії ЗОШ І-ІІІ ст. с. Карпилівка Вітковська М.В., Мартинюк О.О. проводять виховні  заходи «22 січня – День Соборності України. Ми освячені духом об’єднання», «Крути – гордість і біль українського народу», «Герої Крут – для нащадків взірець», «Не повторися біль душі людської». (Урок – пам’ять до дня вшанування жертв голодомору). В ході підготовки та під час проведення виховних заходів намагаємось  розвивати уміння встановлювати причинно – наслідкові зв’язки, аргументовано висловлювати власну думку. Участь школярів у різних формах навчально–виховної роботи з історії дає можливість здійснювати міжпредметні зв’язки з іншими предметами: українською літературою, образотворчим мистецтвом, художньою культурою,  музикою. Це сприяє формуванню національної, громадянської свідомості учнів, їх історичної пам’яті, пошани до державотворчих традицій в Україні. Виховує у школярів інтерес і повагу до історичного минулого свого народу, його держави. Адже відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки та подвигу героїв Крут це не тільки суспільна потреба, а й наш  моральний обов’язок берегти світлу пам’ять про незліченні жертви,принесені українським народом заради незалежності, соборності, державності.

   Особа – творець історії. Цей цілком незаперечний за своєю суттю вислів не завжди вважався правильним. Але змінюються часи, змінюються оцінки, повертається правда історії, а з нею – й наші погляди на неї як на спільність доль людей.

Література:

1.           Вінцковський Т.С. Політичні діячі України: 1917 – 2004.—Х.,2005.

2.           Історія України в особах: XIX – XXст. – К.,1995.

3.           КозакГ.Я. Історичні постаті України. Сценарії.-- Тернопіль – Харків.,2009.

4.           Нартов В. Видатні особистості України.- Х., 2007.

5.           Остапенко П.В. Усі видатні постаті історії України.—Х.,2009.

6.           Жулинський М. Вірю в силу духа. - Луцьк.,1999.

7.           Жуковський А.,Субтельний О. Нарис історії України.—Львів., 1992.

Андрій Васильович Гусак,

вчитель історії та правознавства;

Юлія Миколаївна Гусак,

заступник директора з виховної роботи

загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Липне

НОВА СТАРА ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

Ось уже третій рік як наша країна зазнає великих потрясінь. Дуже багато вже довелося пережити і невідомо скільки ще потрібно перетерпіти. Україна знаходиться у стані війни, яка породила дуже багато запитань. Наприклад, чому це сталося? Як таке можливо у цивілізованому світі? Хто це допустив? Зрештою, хто в цьому винен?... Росія, наша влада, нерішучість Європи чи, можливо, самі українці…

Звичайно, всі ці фактори мали місце, однак, на нашу думку, шукати причин завжди потрібно з себе, а проблема полягає, перш за все, в самих українцях. При чому не конкретно у східних чи південних українцях, а у всіх. Чому? По-перше, тому що Україна століттями була під владою інших народів і асиміляційна політика поневолювачів сьогодні дає свої плоди. По-друге, якщо говорити про нас як націю, народ, то одразу згадуються слова талановитої української письменниці Ліни Костенко «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову» [3]. А мовне питання у нас стоїть дуже гостро. І тут до слів Ліни Костенко можна було б додати, що ще одним симптомом передсмертя народу є втрата або викривлення пам’яті. Зрозуміло, що пам’яттю народу є його історія, а народ з викривленою або чужою історією – це вже інший народ. В цьому і полягає основна проблема українців, що за більш як 20 років незалежності ми не змогли хоча б частково очистити свою історію від брехливих, нав’язаних фактів. Звичайно, це тривалий і нелегкий процес, адже історія народу складається з історії окремих регіонів, областей, міст, сіл. А, як показує практика, щоб висвітлити історію одного лише села потрібно чимало часу та зусиль, тому що викривлення її починається вже на цьому рівні. І, як у нас стало заведено, якщо це не вигідно і на цьому не заробиш, то ніхто і братися не буде. Ось тому і маємо, що реальним дослідженням історії нашого народу займаються або ентузіасти за свій кошт (не себе маємо на увазі), або «інші дослідники», з іншою метою і, зрозуміло, за гроші. Ще однією великою проблемою нашої історії є її, в прямому сенсі, залежність від Москви, тому що особливо важливі для нас архіви та документи знаходяться саме там і навряд чи скоро українці, чи будь-хто інший, отримають до них доступ [4].

Яскравим прикладом історичних суперечностей є і наша Ківерцівщина – край чи то партизанської, чи то повстанської слави. Виходить, що ті, кого в першу чергу росіяни називають «бандерівцями», тобто західняки, насправді далеко не всі такими себе вважають, а із захватом розповідають про подвиги «ковпаківців» та «медведівців», бо саме їх портрети досі висять у більшості шкіл та музеях. Зрештою, ми самі ж не знаємо своєї історії, а якщо і знаємо, то не всю правду. Прикладів можна наводити багато. Візьмемо хоча б тих самих провідників ОУН-УПА нашого краю. Мало не в кожному селі є такі герої – чи то сотники, чи то зв’язкові, чи то просто рядові повстанці. Так, у селах Липне та Холоневичі діяв загін сотника Василя Чепелюка, на псевдо «Перець» [5]. Непересічна людина, але інформації про нього зовсім мало, а та, що є - суперечлива. Для одних він був героєм, прикладом, для інших став ворогом, вийнятком з системи. При тому, що було чимало очевидців та свідків тих подій, говорили мало, бо багатьох арештували за ту правду, а деякі навіть засуджували його діяльність та поставили клеймо на родину Перця. Більше того, важливим є той факт, що НКВД самостійно знайти у хащах лісу схованку повстанців не могли, тобто і тут знайшлися «доброзичливці», які продали душу за сало [1]. Але найбільш засмучує те, що вже нове покоління, народжене у незалежній Україні, якщо і знає щось про Перця, то повторює «правду» своїх батьків, дідів про нього, і ця правда не завжди відповідає дійсності. А з іншого боку, іншої правди, достовірної, і зовсім мало. Ми ведемо до того, що  і серед наших краян є дуже багато таких, котрі, чи з особистих,  чи з інших причин, «не дуже добре» відносяться до пам’яті тих своїх земляків, які були у супроводі ОУН-УПА або іншими способами боролися проти більшовицької системи, і свої переконання вони прищеплюють дітям. Тож можна сміливо сказати, що процес дослідження реальної, правдивої історії нашого краю, а відповідно і історії Української держави ще далекий від закінчення.

Що стосується форм роботи, які дозволяють ознайомити учнів із історичними постаттями ХХ століття, то краще дітьми сприймається та інформація, яка подається безпосередньо на місці подій, про які розповідається (квест на Перцевій горі, екскурсії у музей Партизанської слави в урочищі Лопатень, відвідування пам’ятних місць), або ж коли вони особисто спілкуються з очевидцями та свідками історичних баталій (ветеранами війни, учасниками АТО тощо). Тобто, в будь-якому випадку це потребує додаткової позакласної та позашкільної роботи.

Тож можна зробити такий висновок: історія країни починається з історії свого рідного краю. Потрібно знати і пам’ятати своїх героїв-земляків, так само і знати наших ворогів. А для того, щоб бути певними кого з них до якої групи віднести, ще потрібно провести багато роботи, досліджень. Тільки тоді, коли українці зможуть повність відтворити, відшукати свою історію, вони стануть точно непереможними і зможуть скласти зброю. А поки боротьба триває по всіх фронтах: за волю, за історію, за гідність, за мову тощо.

Література:

1. Данилюк Володимир. «Перець», якого ніколи не вбити. [Електронний ресурс] // Волинська газета. – Режим доступу: http://volga.lutsk.ua/view/3940/2/.

2. Левчук Анна. Повстанські ліси. Цуманська пуща. [Електронний  ресурс] // Газета «День». – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/blog/ suspilstvo/povstanski-lisy-cumanska-pushcha.

3. Ліна Костенко. «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову». [Електронний ресурс] // Журнал «Громадянське суспільство». -  Режим доступу: http://www.viche.info/journal/274/.

4. Устимчук Роман, Цюриць Сергій. Перцева гора стала святинею. [Електронний  ресурс] // Волинська газета. – Режим доступу: http://volga.lutsk.ua/view/4581/1/.

5. www.youtube.com. – Місце схрону сотника УПА Перця в селі Липне Ківерцівського району Волині.

6. www.youtube.com. – Національний стяг часів УПА можливо УНР знайдений в селі Липне Ківерцівського району Волині.

7. www.youtube.com. – Про віднайдений  в церкві синьо-жовтий стяг в селі Липне Ківерцівського району.

8. www.youtube.com. – Про сотників УПА Федора Папежука Гонту і Василя Чепелюка в Цумані на Волині.

Папіжук Антоніна Степанівна,

педагог – організатор, керівник музею «Світлиця шани» загальноосвітної  школи І – ІІІ ступеня с. Сильне

СТЕПАН РАДІОН – ВІДОМИЙ ДИСИДЕНТ, ПИСЬМЕННИК,

ЖУРНАЛІСТ, БІБЛІОГРАФ, НАУКОВЕЦЬ

Ім’я Степана Радіона сьогодні відоме в Україні і за її межами. Творчий доробок цього письменника і вченого широкий і різноманітний. Він пробував свої сили у поезії і прозі, публіцистиці і критиці, написав чимало ґрунтовних праць, які суттєво збагатили українське літературознавство.

Митець прожив велике і славне життя, чимало важких випробувань випало на його долю. Довелося не раз боротися за власне життя і пізнати гіркий присмак черствого хліба непривітної чужини. Але завдяки наполегливій і самовідданій праці, він не лише утвердив себе в житті, а й прославив Україну в далекій еміграції. 

 Степан Микитович Радіон народився 24 липня 1912 року в селі Сильне Луцького повіту на Волині у простій селянській багатодітній родині. Своє навчання розпочинав у Сильненській народній школі в 1920 році.

Після закінчення школи як особливо здібного учня, батьки посилають Степана до народної школи в містечко Олику, а після її успішного закінчення, юнак здобуває середню освіту в Луцьку. Тоді ж бере активну участь в національному житті Волині – це не тільки перші літературні спроби майбутнього письменника, науковця, а й підпільна діяльність проти польського окупанта. Приїжджаючи на вакації до рідного села, активно включався в діяльність місцевих осередків «Просвіти», ОУН. На цей час розпочались вже польські переслідування. Щоб зійти з очей агентів місцевої поліції юнак оселяється в Олиці, працює мірошником в млині.[ 1, с.117]  Згодом Степан Радіон одружується на молодій дівчині-чешці Євгенії. Одночасно два роки навчався у вищій школі політехнічних наук при Українському технічно-господарському інституті в Подебрадах (Чехословаччина).

Наприкінці червня 1941 року очолив районову управу уряду Я. Стецька в містечку Олика. Чудом тоді не був арештований німцями і навіть працював певний час дольмечером (перекладачем) крайсляндвірта (агронома) в колишньому маєтку князя Радзивіла в Олиці. В 1944 році опинився між двох вогнів: за ним почало полювати гестапо й партизани-медведівці. Довелося С. Радіонові з дружиною і маленькою донькою втікати аж до Кобрина. На Водохреща 1944 року він змушений був назавжди покинути рідну землю. [ 2, с. 133]  

В 1949 році С. Радіон разом із сім’єю емігрував в Австралію. Кілька років ( з 1951 по 1954) проживав у Турадіні, потім у Спрінгвай. В 1954 році закінчив австралійську школу журналістики.

Звістку про Степана Радіона його сестрі Насті, яка проживала в селі Сильне, привезли оличани, що побували в Австралії приблизно в 1981 році. А вже через рік надійшов по­штою ще один лист.

На австралійській землі, всупереч усім життєвим обставинам, Степан Радіон зумів утвердити себе як письменник, журналіст, вчений, громадський діяч, виховати в патріотичному дусі своїх дітей і внуків, чимало корисного зробити для України.

Наш земляк був дійсним членом Інституту дослідів Волині у Вінніпезі, членом Об’єднання Українських письменників «Слово» та членом Наукового Товариства ім. Шевченка (з 1985 р. – членом-кореспондентом, а з 2003 р. – дійсним членом). Автор не менше 26 книжок, автор історичних досліджень, що відзначаються багатством фактів, які в них зафіксовані. До них належать історії Наукового Товариства ім.  Шевченка в Австралії, а також – Святоуспінської парафії УАПЦ. Степан Радіон – автор і художньої прози – книжок «Новий похід», «Микола Береза», «Припадкова зустріч». Він активно реагував в українській пресі на події  в культурному житті української діаспори в Австралії, написав понад 500 статтей. Світове Об’єднання Професорів в Арізоні в 1984 р. нагородило С. Радіона почесним титулом Доктора Літератури.  В 1994 р. рішенням вченої Ради Волинського державного університету ім. Лесі Українки Степана Радіона обрано почесним професором університету. В 1997 р. став членом Спілки Письменників України. Під авторством тернопільського дослідника Петра Сороки в 1998 р. вийшла книжка «Степан Радіон: Літературний портрет».

Степан Микитович Радіон всього кілька днів не дожив до свого 95-річчя.  До останніх днів свого життя він мав щастя плідно працювати.

Письменник потурбувався, щоб його твори потрапили в рідне се­ло. Колишній директор Сильненської середньої школи Іван Федорович Шульга був ініціатором листування зі Степаном Радіоном. В 1994 році з Австралії в школу прийшла перша посилка з літературою. Так розпочалося листування педагогічного колективу школи з відомим земляком.

На основі літератури та матеріалів, надісланих Степаном Радіоном в 2005 році в загальноосвітній школі І – ІІІ ступеня села Сильне Ківерцівського району силами дирекції та педагогічного колективу було створено музейну кімнату відомих людей села. А в грудні 2005 р. село і школу відвідали син Степана Радіона Юрій, невістка Валентина та внук Андрій, відбулася зустріч з педагогічним колективом школи, а школярі-екскурсоводи провели для них екскурсії в музейній кімнаті та Залі історії села. Гості були задоволені зустріччю, а також тим, що на батьківщині Степана Радіона цікавляться і бережуть історію села і його жителів.

В 2011 році в ЗОШ І – ІІІ ст. с. Сильне було  зареєстровано музей «Світлиця шани», де один з експозиційних розділів присвячений життю і творчості Степана Радіона і включає 432 експонати основного фонду. Члени Ради музею підтримували зв’язок з відомим земляком до останніх днів його життя.

В музеї проводяться екскурсії для учнів та їх батьків, випускників школи, гостей, проводяться уроки літератури рідного краю, виховні години. 

   У своїй книзі «Із пожовклих листів в Австралії» Степан Микитович написав:  «Дякую Богу, що поміг мені хоч працею пером, книжковим нарібком на поселенню в Австралії бути співтворцем духовності Укра­їни, популяризувати її ім’я, культу­ру й боротьбу за визволення з-під московського ярма в часах, коли духовній еліті в Україні все те було заборонено». [ 3, с.100]

Ми гордимося своїм  земляком, гордимося тим, що маємо яскравий приклад для національно-патріотичного виховання нашої молоді.

Література:

1.     Ст. Радіон. Бібліографія, частина 4. «Спадщина», Мельбурн, 1992.

2.     Степан Радіон. Бібліографія творчости ентешівців Австралії. Частина 9. – «НАША МЕТА», Аделаїда,  Австралія, 1999.

3.     Ст. Радіон. Із пожовклих листків в Австралії. Епізоди з автобіографії. – «Спадщина», Мельбурн, Австралія, 1992.

                                                                                  Слісарчук Юлія Петрівна,

                                                                            заступник директора з

  навчально-виховної роботи

                                                                                   ЗОШ І – ІІІ ст. с. Берестяне

Проект «Великі українці»

Людина є найвищою цінністю, і неможливо абстрагуватися від цінності її життя. Тож підготовка молодої особистості до повноцін­ного життя є неодмінною вимогою, яку ставить суспільство перед сучасною освітою.

Сьогодні в умовах величезних змін у соціальному,  економічно­му та політичному житті нашої держави, постала проблема радика­льної перебудови у сфері виховання, мета якого - формувати люди­ну, здатну забезпечувати прогрес людського суспільства. Тому саме від школи залежить, якою людиною дитина стане в майбутньому. Уся система виховної роботи в школі покликана допомогти визна­чити дитині не лише ким бути, а головне як жити, як вибудувати свою життєву траєкторію, вибрати режим інтелектуального, емоцій­ного навантаження.

Суть педагогіки завтрашнього дня й полягає в тому, щоб допо­могти сходженню дитини до створеного нею самою образу дорослої освіченої людини, до розкриття й перетворення її внутрішнього сві­ту, що веде до якісних змін у всіх її взаєминах: з самим собою, з оточуючими, з власною культурою та культурою інших.

Успіх, задоволення, щастя в житті не приходять самі, вони за­лежать від нас самих. Навіть найвидатнішим людям потрібно було завзято працювати, щоб розвивати свої здібності, досягти успіху в житті. Орієнтація на життєвий успіх - це активна життєва позиція, мобільність, висока адаптивна активність, здатність долати життєві.

Ось уже два роки старшокласники  нашої  школи працюють над проектом «Великі українці». Мета даного проекту -  дізнатися як найбільше інформації про людей, роль яких мала велике значення для творення нашої України. Юні історики готують презентації та інформаційні повідомлення, які потім доносять до відома всіх учнів та вчителів школи. Ось одне з них.

В’ячеслав Чорновіл — провісник духовної свободи

Такі люди, як В’ячеслав Чорновіл, з’являються нечасто. З’являються на крутих віражах історії, щоб у житті бути провідни­ками свого народу, а у вічності — незгасимими смолоскипами, орієн­тирами на нелегкому шляху поступу. В’ячеслав Чорновіл уособлює цілу епоху беззбройного спротиву новітній Московській імперії. Ставши незаперечним лідером шістдесятників, через московські тюрми і концтабори він проніс вистраждану ідею відновлення Укра­їнської самостійної соборної держави на рідних землях.

Розпочиналася хрущовська відлига. Студенти потаємно зачиту­вали переписані від руки деякі не надто благонадійні поезії «живих класиків», створювали літературні клуби, активним членом одного з них став і В’ячеслав Чорновіл. Уже в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, де він навчався на факультеті журналістики, мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року. Щоб його не виключили з університету, взяв річну відпу­стку і поїхав на ударну будову до Маріуполя (на «перевиховання»), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети «Київський комсомолець».

Повернувшись до Києва, протягом місяця склав усі пропущені сесії і в 1960 році закінчив університет з відзнакою. Саме тоді відбу­лася зворушлива й визначальна для всієї подальшої долі подія: під час випускного вечора в університеті разом з одним однокурсником В. Чорновіл пішов на Володимирську гірку і присягнув усе життя служити народу України. Може, тоді вперше за останні кілька деся­тиліть Дніпрові схили почули такі слова, як «вільна й незалежна Україна».

У 60-ті роки В. Чорновіл став одним із зачинателів руху шіст­десятників. Разом з І. Світличним, І. Дзюбою_,  Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севру та ін. виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Відтак у неповні 30 років В’ячеслав Чор­новіл, за численними спогадами сучасників, ставить на той час мету - зруйнувати Радянський Союз, дати волю Україні і кожному її громадянинові, створити цивілізовану систему публічної політики, в якій знайдуть захист своїх інтересів усі суспільні групи.

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Він заги­нув у дорозі, на шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здо­ров’ям і життям. Він був і залишився опозиціонером до всього, що гальмувало шлях до Незалежної України. Він не став Президентом України, але став її національним Героєм — посмертно. У 2000 році В’ячеславу Чорноволу присвоєно звання Героя України.

Вірний син України мужньо пройшов земний шлях до омріяної, нескореної України і на цій хресній дорозі утвердив високе ймення Людини, що керувалася почуттям гарячої любові до свого, рідного, не шкодуючи життя задля загального добра. Він прожив небагато... Він тільки перебував у розквіті «віку політика», з ним відбулося становлення епохи українського дисидентства й українського патрі­отичного романтизму. В цю епоху ми вибороли державну незалеж­ність. І наш обов’язок — обов’язок українських патріотів — зберег­ти цю незалежність для прийдешніх поколінь (1, с.87).

Література:

1.     Життєва траєкторія успіху. Виховні години для учнів загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів./ Укладач Г. С. Грай. – Тернопіль: Астон, 2011. – 200 с.

Приведенець Світлана Олексіївна,

заступник директора з виховної роботи

ЗОШ І-ІІІ ст.. с. Городище

Десь там, на Волині, зродилась армія УПА…

   Прадавній ліс волинський… Скільки в тобі загадок, легенд, життєвої мудрості. Ти знаєш правду історії нашого життя, але чомусь уже стільки віків таїш її в собі. Ліси, діброви розкажіть мені правду про визволителів рідної неньки України, чиї тіла ви навіки в собі похоронили, кого круки, ворони розкльовували? Під яким дубом рідна могила мого прадіда, прабабусі, про яких в силі згадувати пошепки…

    Люди добрі?! Чому ми тільки пошепки говоримо…? Серця наших предків не можуть спокійно лежати в землиці, вони хочуть розповісти ту криваву страшну істину, яка хвилює молоде покоління і досі.

    Напевно, жодна інша подія вже минулого ХХ століття не залишила такої глибокої борозни в пам’яті народній і в душах людських, як ця війна небувалих масштабів, що розколола не тільки світ, а й майже все це буремне століття на три епохи: довоєнну, воєнну і повоєнну.

   І справа не лише в незабутніх споминах про незліченні втрати та неймовірні страждання народу в цілому і кожної сім’ї, кожної людини, зокрема. Не лише в тому величному народному внеску в перемогу над Німеччиною та нею очоленим блоком країни. Справа, очевидно, полягає і в  тому, що з воєнної епохи перекочував до сучасності клубок нерозв’язаних  тоді гострих і складних проблем.

    І серед них чи не найбільшу морально-етичну роль відіграє відтворення історичної правди про війну, про визволення України. Тож, на часі нам знати хоч частинку правди про найбільшу в історії війну, про трагедію і подвиг народу, бо приховування її не тільки аморальне, а й небезпечне для історичного поступу нашої держави.

    Нині, як і піввіку тому, в жодної неупередженої людини не виникає сумніву, що визволення України від нацистів було порятунком нашого народу.

     У другій половині 1942р. підпільно-партизанська діяльність Організації Українських Націоналістів під проводом С. Бандери (ОУН-Б) значно активізувалася. В донесеннях німецьких командирів, які збереглися в закордонних архівах,  вказується, що вже навесні 1942р. на Волині, Поліссі успішно діяли добре озброєні загони бандерівців. У жовтні 1942р. ці загони об’єдналися і отримали назву Українська Повстанська Армія (УПА).

    На Волині, Поліссі ще з літа 1941р. діяли загони під командуванням Тараса Бульби (Боровця). Ці загони своєю метою мали відновлення Української Народної Республіки. У середині 1943р. бандерівці взяли під контроль мельниківські та бульбівські загони і розгорнули партизанську війну великими силами.

     То був нелегкий час… А селянська душа? Яка ж вона?.. Темна, затуркана своїми щоденними клопотами, захована серед дрімучих лісів і непрохідних боліт. Хто міг сказати правду їй: хто твій ворог, а хто твій брат? Були і в нас промінчики сонця, зорі небесні, які освітлювали селянські душі, сіяли правду між ними.

    Жила в селі Городище сім’я, яку прозвали «Ворвителі».    У Данила і Ганни Філюків було троє дітей. Найстарший Іван народився 5 жовтня 1920 року. В Цумані закінчив сім класів польської школи. В 1935 році вступив до  Української гімназії  міста Луцька. В 1939р. успішно закінчив Луцьку українські гімназію і вступив до Варшавського університету. А вчитись довго там не довелося, бо розпочалася війна, гітлерівці напали на Польщу, і він повернувся додому. При радянській владі в 1939 році вступив до педагогічного інституту в м. Луцьку, який закінчив у 1941 році. 22 червня 1941 року, в день нападу фашистів на Україну, на Радянський Союз, отримав диплом. При німецькій владі пішов працювати в Цуманську середню школу. Коли школу закрили в 1942 р., Іван пішов у підпілля. Був районним провідником ОУН, викладав у старшинській школі УПА. Хотів, щоб Україна була вільною.

     Влітку 1944 року, у лісі під Мощаницею мала бути нарада верхів ОУН й УПА, та зрадник доніс в НКВС, що знаходився в Цумані. НКВС-исти оточили ліс і в запеклому бою знищили підпільців . В тому бою загинув і Іван Філюк. Його псевдо «Павло», «Малий», «Наливайко».  

    Визначено долею, Богом  Шниту Миколі Петровичу на своїх вчительських плечах винести всю ношу сотника УПА.  Це не просто сотник, вчитель, це – найосвіченіша людина в селі, яка зуміла навколо себе організувати односельців, друзів-однодумців.

     Опорою в повсякденних ідеях стає для Миколи Петровича товариш Приведенець Іван Данилович, з яким здружився, навчаючись ще в духовій семінарії. Давно у їхніх душах жевріли ідеї кращого життя. Долаючи пішки дорогу з Луцька до рідного дому, хлопці складали плани майбутнього. Посіяне насіння визвольних ідей почало квітнути серед ровесників і дало свої плоди.

     Вогнищем зібрань, де обговорювалися важливі завдання воїнів УПА, стала старенька школа. Саме тут, без світла, ще й  із затуленими вікнами, квітли ідеї визвольного руху, складалися плани дій, народжувалися нові ідеї, формувався світогляд передових людей села. Першими, з ким ділився Микола Петрович, були його рідні брати: Кузьма та Василь і сестра Оксеня. Кожен із родини старанно виконував свої повстанські обов’язки, брати допомагали в організації роботи, а сестра стала зв’язковою між групами УПА  сіл Городище і Журавичі. Адже в Журавичах був осередок, яким керували зв’язківці повстанської армії з Колок, де був штаб «Колківської республіки» і розміщувались головні сили УПА.

    В ясну погоду, осінню сльоту і пекучий сніг ішла не прохідними лісовими стежками дівчина-звязківка на псевдо «Боювка» - так назвали її повстанці. Природа обдарувала дівчину пишною довгою русою косою, куди ховала вона цінну інформацію. І ось одного грудневого дня 1943 німецька жандармерія при допомозі зрадників-поліцаїв перехопила «Боювку». В люту стужу, в тріскучий мороз роздягли вороги Оксеню, босою вели по снігу, де за лишилися сліди визволительської крові. Мордували, вийняли очі, вирізали язик, хотіли задушити, знищити юнку. Це вдалося їм зробити. Думали, що навіки заметуть криваві сліди, але і ліси вміють говорити і вони розповіли про той грудневий день.

    Справу Оксені продовжили її подруги Ройко Катерина Степанівна та Шнит Марія Якимівна.

    Подвиг «Боювки» надихнув і запалив вогник віри не в одного односельчанина. Активними учасниками стали Бобик Михайло Семенович, Приведенець Іван Данилович і сестри Тетяна і Марія Данилівна, Шнит Павло Якимович, Цимбалюк Іван, Шнит Петро Лукашович, Приведенець Василь Іванович.

    Ще раніше, 13 травня 1943 року, в бою з фашистами біля села Чорниж, захищаючи Колківську повстанську республіку, загинули і брати Миколи Шнита – Кузьма та Василь. Потрапивши в німецьку засідку, повстанці вели жорстокий бій з ворогом. Поручники Василь Івахів (псевдо «Сонар», «Сом»), Юліан Ковальський і 27 їхніх побратимів поклали свої голови за волю України.

      2 лютого 1944 року Сильне, Городище і Клубочин були визволені радянськими бійцями 6-го гвардійського кавалерійського корпусу 1-го Українського фронту. Навесні цього ж року поліщуки повернулися з недалекої евакуації. Чоловіки призового віку були мобілізовані до Радянської армії. 61 житель села не повернулася з фронтів Великої Вітчизняної війни.

     Сестри Івана Філюка - Тетяна Данилівна і Марія Данилівна були репресовані і відсиділи в сталінських таборах майже 10 років кожна. Після реабілітації вели активне громадське життя.  Марія Данилівна підтримувала зв'язок із ще одним членом українського національно-визвольного руху,  жителем далекої Австралії -  Степаном Радіоном, життєва стежина, якого тісно переплетена із нашим селом Городище .

    Марія  Данилівна відвідала нашу школу в листопаді 2004 і взяла участь у тематичному вечорі «Десь там на Волині, зродилась армія УПА…» Вона також передала нашій школі особисті речі та щоденник Івана Філюка, поділилася спогадами.

   Матеріали про героїв – односельчан, їх особисті речі знаходяться у шкільному музейному куточку, використовуються для уроків історії, виховних заходів. Учні школи свято бережуть пам’ять про героїв, неодноразово знайомили із непересічними особистостями села гостей школи, постійно підтримують у належному стані пам’ятний знак полеглим за волю України на сільському кладовищі.

Література

1.     "Історія України в особах, частина друга" В.П. Шкварець, Миколаїв "ТеГАС" 1993.

2.     "Шлях Нації" Юрій Бойко, Київ "Козаки" 1992.

3.     "Історія України" Л. Кирієнко Львів "Світ"1996.

4.     "Історія України" О.Д. Бойко Київ "Академія" 1999.

                                                                             Огороднічук Тетяна Петрівна,

заступник директора з виховної роботи

ЗОШ І-ІІІ ст. с. Жидичин

Крути: пам’ятати, розуміти, донести до інших – 

справа честі сучасної молоді

Ми юний цвіт нової України

У наші очі дивиться народ

Іти шляхом нам суджено єдиним

Під кольорами сонця в небосині

Дійти до вічних на землі висот

         Ці слова з Гімну школи ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Жидичин, уже більше як 25 років, - стали своєрідним дороговказом не одного покоління учнів у становленні їх як національно свідомих громадян, патріотів своєї держави. Ще у 90-х роках наша школа стала опорною в районі з питань національного виховання. Уже на той час у школі сформувались свої традиції з питань національно-патріотичного виховання:  День вдячності Землі, новорічно-різдвяна акція «Вас вітаємо від школи зі святим Різдвом Христовим», День школи на третій день Великодня, військово-спортивне свято до Дня Збройних Сил України. Уже більше як 20 років не одне покоління випускників школи пройнялося героїчною сторінкою нашої історії і вклонилося світлій пам’яті лицарському подвигу юнаків під Крутами.

         Крути… Символ героїзму і відданості нашого юнацтва, символ національної трагедії… Студенти українських вузів полягли в боротьбі за волю і незалежність України, склали іспит, ставши в обороні Волі і Державності України. День 29 січня став не просто Днем Скорботи України, а уроком любові до України, на якому звучить пристрасне слово про подвиг Героїв. У нашій школі такий урок готують учні саме 10 класу, бо вони стоять на порозі дорослого життя, бо крутянам було тоді стільки років, як сьогодні їм, і розуміти цей подвиг, донести його до інших – це справа честі старшокласників. У залі, коли йде розповідь про бій під Крутами, завжди тиша, горять свічки пам’яті і якесь щемливе відчуття, що діти дорослішають, розуміють, що патріотизм – це не пусті заклики, модні речі в кольорах державної символіки, а  щось інше.

         Проводячи такий урок мужності, урок пам’яті, учні разом із класними керівниками шукають цікавий матеріал про цю історичну подію, і кожен раз по новому підходять до розкриття теми. В останні роки -  це хороший матеріал для проведення паралелей подвигу крутян із сучасними героями Майдану, учасниками АТО.

         Найбільшою знахідкою про те, що події під Крутами береже народна пам’ять, є пісня записана членами юних краєзнавців ще у 1997 році у селі Жидичин від Прохоровської Неоніли Сергіївни (1933 р.)

Ой чогось сьогодні місяць

Над Крутами не зійшов

Чогось милий чорнобривий

Більш до мене не прийшов.

Чи я його не любила,

Чи словечка не дала,

Чи його в світі не стало,

Чи сира земля взяла?

Там червоні нападали,

Били, різали живих,

З моїм милим чорнобривим

Вбили триста молодих.

Що за волю так боролись

І завзято в бій пішли,

З моїм милим чорнобривим

Під Крутами смерть знайшли.

         У методичному кабінеті укладена тематична папка Уроків мужності, виховних годин під назвою «Розстріляна молодість» (пам’яті Героїв Крут). На жаль, довгий час не судилося вшановувати пам’ять Героїв Крут, вивчати вірші, пісні, згадувати цю подію, а ми ще у 90-х роках розуміли, що ця подія є найбільш благодатним матеріалом для виховання справжнього патріотизму у молодого покоління, і не помилялися. Бо наші учні, уже закінчивши школу, щиро дивувались, як це 29 січня в інших школах не вшановують пам’ять героїв Крут.

         Сьогодні вже в незалежній Україні студенти військового ліцею імені Героїв Крут зі Львова зуміли на станції Крути звести на місці бою земляний пагорб слави, а у 2006 році за участі Президента В.Ющенка на станції Крути відкрито меморіал пам’яті героїв Крут. Ця могила буде дзвоном, що промовляє до живих.

         Приходитимуть нові покоління, і вони пам’ятатимуть, що тут лежали ті, що віддали все, що мали – молодість, надії й саме життя за волю України. Пам’ять про них буде виховувати нові покоління – міцні, життєрадісні, героїчні.

Література:

1.     Бій під Крутами: факти й оцінки /Олена БОЙКО, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук // День - №19 - субота, 2 лютого 2008

2.     Скоробагатько С. По дорозі по кривавій нам іти у світ?.: до 92-ї річниці героїчної трагедії під Крутами / С. Скоробагатько // Сільські вісті. - 2010. - 29 січ.(№11). - С.

3.     Трагедія й звитяга Крутів / Інф. "День" // День. - 2010. - 29 січ.(№14). - С. 1

4.     Горак В. Драма біля станції Крути / В. Горак // День. - 2006.- 5 травня (№72). - С. 8

            Бродюк Софія Анатоліївна,

 учитель історії,

                      заступник директора з навчально-виховної роботи

             Ківерцівської експериментальної Всеукраїнського рівня

                        загальноосвітньої школи-комплексу I-III ступенів

                       Ківерцівської районної ради Волинської області

УРОК-РОЗДУМ «СТЕПАН БАНДЕРА: СУПЕРЕЧЛИВА ІСТОРИЧНА ОСОБИСТІСТЬ ЧИ ЗРАЗОК УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ»

Викладаючи історичний матеріал у 10 класі, я як вчитель акцентую увагу дітей на те, яку важливу роль у перебігу історичних подій відіграють окремі історичні особистості, які , за сприятливих обставин здатні змінити хід історії. Також невід’ємним елементом будь-якого уроку історії є поєднання матеріалу уроку з реаліями сучасності. Отже невипадково десятикласники відгукнулися на пропозицію попрацювати самостійно з метою дослідження та обговорення ролі Степана Бандери у українській історії. Чому саме десятикласники? Програма вивчення історії за 10 клас охоплює події Першої світової війни, українських визвольних змагань, події, пов’язані утвердженням влади більшовиків на території Наддніпрянської України та Польщі на західноукраїнських землях. Отже це історичне тло, на фоні якого формувався Степан Бандера, як майбутній провідник Організації українських націоналістів.

Для підготовки уроку – роздуму, учні отримали випереджаючі завдання:

-         підготувати інформацію по біографії Степана Бандери;

-         підготувати фото-колаж для ілюстрації біографічних даних;

-         виділити найбільш відомі вислови Степана Бандери;

-         провести соціологічне опитування в громаді міста Ківерці з метою дослідження ставлення пересічних громадян до даної історичної особистості;

-         поспілкуватися в колі сім’ї з представниками старшого покоління(дідусями та бабусями) щодо їх особистих вражень про події початку XX століття н нашому регіоні.

11 березня 2016 року  було проведено урок – роздум за зазначеною темою. Роль вчителя на даному уроці полягала втому, щоб доповнювати біографічні дані (Додаток 1), які озвучували учні, цікавими подробицями з життя Степана Андрійовича Бандери. Під час виступу учнів Поліщука Андрія, Бродюка Олександра, Шевченко Діани, Хілімончука Дмитра Верема Максим демонстрував слайди з фотографіями Бандери в різні періоди його життєдіяльності. Також учні мали змогу познайомитись з програмними документами Організації українських націоналістів – Декалогом, та Гімном Організації українських націоналістів (Додаток 2). Наступним етапом уроку-роздуму стало знайомство з відомими висловами Степана Бандери, які найкраще допомагають учням зрозуміти його життєві цінності, погляди та переконання (Додаток 3).Група учнів, які готували дану інформацію (Мартинюк Софія, Романчук Світлана, Остапчук Ірина) демонстрували вислови на інтерактивній дошці. Учні мали змогу висловити свої міркування з приводу даної інформації. Особливе схвалення та розуміння отримав вислів: «Лідер, що намагається повести маси за собою, сам повинен понад усе вірити в свою ідею» [5,с. 216]. Діти підкреслили особливу актуальність даної думки сьогодні, коли особливо відчутною є проблема морального лідерства, яка б вирішила питання остаточної консолідації суспільства задля вирішення питань завершення АТО та подальшої розбудови державності. Також діти виділили  наступні слова Степана Бандери – «Боротьба за Свободу і Правду, за Бога і Вітчизну повинна бути головним змістом життя поневоленого українського народу. Україна, враховуючи її геополітичне становище, може тільки власними силами, власною боротьбою отримати і утримати свою незалежність. При цьому вона виконає важливу місію для інших народів, захищаючи універсальне гасло: Волю народам, Волю людині!» [8, с. 230].В даній думці дітям імпонує бажання Бандери мобілізувати власний український людський потенціал для вирішення українських проблем, що теж є актуальним і сьогодні. Не залишили учні поза увагою і слова С. Бандери, які демонструють мету збройної боротьби УПА, якій доводилося боротися на три фронти – проти поляків, проти гітлерівців та проти радянських військ. «УПА повинна діяти так, щоб усіх, хто підтримує радянську владу знищувати. Нехай з українського населення залишиться половина – нічого страшного немає. Ми повинні знищувати усіх, хто співпрацює з радянською владою» [2, с. 16]. Питання виживання української нації , вкрай несприятливі результати її титанічних зусиль в питаннях консолідації вимагали непростих рішень – таку відповідальність брав на себе керівник Проводу ОУН, який походив з сім’ї греко-католицьких священників, був глибоко віруючою людиною, як ніхто розумів цінність кожного людського життя, проте не визнавав зради інтересів будівництва української держави, не шанував рабської покори важким обставинам.

Наступним етапом уроку – роздуму стало оприлюднення результатів соціологічного опитування в громаді міста Ківерці. Петрук Марія довела до відома присутніх, що опитано було 100 людей дорослого віку, обох статей та  різної соціальної приналежності:

-         66 респондентів вважають С. Бандеру зразком українського патріотизму;

-         18  респондентів визнають С. Бандеру суперечливою історичною особистістю;

-         8 з опитаних не визначилися з відповіддю;

-         8 – взагалі не знають, хто це такий.

Отож, дані соціологічного дослідження говорять, що в громаді міста Ківерці, орієнтовно 2/3 населення позитивно оцінюють особистість Степана Бандери, відповідноь1/3 – негативно.

Найбільш хвилюючим моментом уроку – роздуму для мене, як вчителя став диспут з зазначеного питання серед самих десятикласників. Почався диспут з того, що  ми  вкладаємо в поняття «патріотизм», і що важливіше – говорити про свою любов до Батьківщини, чи робити реальні вчинки, які б цю любов демонстрували. Діти прийшли до висновку, що патріотизм дії і на початку XX століття, як і на початку XXI століття заслуговує на повагу, бо він реально доводить, чим людина готова пожертвувати заради досягнення своєї мети. В ході диспуту, відстоюючи свою точку зору, учні використовували факти з життя Степана Бандери, про які вони дізналися в ході уроку, факти, які були їм відомі заздалегідь. Дітей вразила цілеспрямованість даної особистості, свідоме підпорядкування всього свого життя єдиній цілі – жорсткій і безкомпромісній боротьбі за інтереси української нації, за її право на власну державність. Звичайно, немає потреби ідеалізувати Степана Бандеру, але час показує, що до сьогоднішнього дня він є прапором для тих, хто відкидає рабську ідеологію пристосуванства, дороговказом для тих, кому «Україна понад усе!»

Десятикласники розділилися в оцінці особистості Степана Бандери. Вирішальним фактором при цьому стало спілкування з членами родини старшого віку, думки яких є авторитетними для молодого покоління. Дев’ять з дванадцяти учнів відстоювали право Степана Бандери на звання зразка українського патріотизму. Троє учнів вважають, що через вбивства українців він не має права на це звання. Я, як вчитель завершила урок – роздум висновком, що українська вітчизняна історія є дуже складною і сьогодні ми зробили ще один маленький крок до її розуміння. Далі нас чекають ще багато таких кроків до правди, головне – не бути байдужими.

Література:

1.     Бандера С. Мої життєписні дані. – Львів 1998.

2.     Галан Я. Те, чого не забувають. – Львів 1951.

3.     Гогун А. Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы.- СПб.,2004.

4.     Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф. – Львів 2001.

5.     Дужий П. Степан Бандера – символ нації. – Львів1996.

6.     Мірчук П.Українська повстанська армія, 1942-1952:Документи та матеріали. – Мюнхен, 1953.

7.     Цар І. За що ми любимо Бандеру. – Львів, 2000.

8.     Чистий Р. Степан Бандера. – Фоліо 2007.

Додаток 1

Степан Бандера

Народився 1 січня 1909 р. в селі Угринів Старий у Галичині, яке в той час належало до Австро-угорської монархії.

Батько Андрій Бандера, греко-католицький священник, мати Мирослава Бандера була донькою греко-католицького священника Володимира Глодзінського. В сім’ї виховувалось семеро дітей – Марта, Степан, Олександр, Володимира, Василь, Оксана, Богдан, ( сестра Мирослава померла немовлям). Отже Степан  мав трьох братів та трьох сестер.

Дитячі роки Бандери пройшли в Угринові Старому, в домі батьків, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних та суспільних цінностей. Вдома була велика бібліотека, часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини. Під час Першої світової війни Степан з дитячими переживаннями та враженнями пережив чотирикратне пересування воєнних  фронтів через рідне село. Через Угринів проходив австрійсько-російський фронт, і дім родини був частково зруйнований гарматними розстрілами. Степан був свідком революційних проявів в арміях та звертав увагу на велику різницю між українськими та російськими військовими частинами.

У жовтні – листопаді 1918 р., будучи десятирічним хлопцем переживав хвилюючі події відродження і будови української держави. Батько Степана був організатором державного перевороту у калуському повіті, був послом до парламенту Західно –Української Народної Республіки. Малий Степан був свідком формування з селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою у 1917 р. зброєю. Події розбудови українського державного життя та війни за самостійність залишили враження на все подальше життя, сформували свідомість хлопця. Особливий вплив на кристалізацію національно-політичної свідомості мало проголошення Акту злуки між УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.

У травні 1919 р. Польща при допомозі Франції( армії Геллера) починає активну боротьбу проти УГА. Кульмінацією боротьби поляків та українців стає Чортківська офензива, що відкинула польські війська на Захід, але через брак військового постачання УГА змушена була відступити за р. Збруч. Усі дорослі чоловіки родини Бандер відступали разом з УГА. Батько Степана воював разом з УГА на території Наддніпрянської України весь 1920 рік, пережив тиф, згодом повернувся на територію Галичини. Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає мати.

Восени 1919 р. Степана відправили до Стрия навчатися у українській гімназії. Проте Польща, яка  була відроджена рішенням міжнародної спільноти і фактично поглинула Галичину, починає проводити жорстоку антиукраїнську політику. У 1925 р. українська гімназія, в яку вступив С. Бандера була перетворена на відділ при польській державній гімназії. Степан Бандера провчився там вісім класів, виявляючи добрі успіхи в науці. Крім навчання хлопець, проявляючи лідерські здібності організовує антипольські акції. Матеріальну можливість навчатися Бандера мав завдяки тому, що проживав у родичів, залюбки працював у господарстві і деяку фінансову незалежність мав завдяки тому, що допомагав у навчанні іншим учням, заробляючи кошти на власні витрати.

На противагу політиці полонізації національно-свідома молодь об’єднувалась у фізкультурно  - спортивні товариства Січ, Сокіл, Пласт. Це були таємні організації учнів які перебували у зв’язку з Українською Військовою Організацією і виконували завдання ідейного вишколу молоді та підготовки її до боротьби за відродження української держави. В 1922 р. до Пласту вступає і Степан Бандера( хоча за станом здоров’я його не хотіли приймати, у нього був ревматизм суглобів). Спочатку Бандера був у 5 пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а потім у другому курені старших пластунів «Загін Червона Калина». Саме тут починається активна ідейна діяльність Степана.

Після закінчення гімназії у 1927 р. Степан Бандера планував виїхати до Чехословаччини і вступити до Господарської Академії., але не зміг отримати паспорту на виїзд за кордон. Залишився у батьківському домі, займався господарством, працював у читальні Просвіти, організував театральний гурток і хор, заснував дитяче спортивне товариство Луг, допомагав селянам в питаннях  кооперації. При цьому активно співпрацює з УВО. У1928 р. переїжджає до Львова і вступає на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. У студентські роки брав якнайактивнішу участь в українському національному житті. Передусім, студенти українці взяли під свою опіку догляд за могилами січових стрільців, допомагали родинам загиблих, проводили антимонопольні акції( агітували українців відмовлятися купувати польську горілку та тютюн) та почали організовувати замахи на польських чиновників, які відзначалися особливою жорстокістю щодо українського населення Галичини. У 1928 р. Степан Бандера Стає членом УВО, а у 1929 р. коли виникає ОУН стає і її членом. Займається розвідувальною а згодом пропагандистською діяльністю, продовжує навчатись ( закінчити навчання не вдалося через арешт та в’язницю). Саме в цей період поряд з протидією Польщі Степан Бандера усвідомлює згубність для українців політики більшовиків та одним з напрямків боротьби стає протидія комуністичним експериментам. В цей час проводяться акції – вбивство міністра внутрішніх справ Полщі Броніслава Перацького, замах на польського комісара Чеховського, вбивство керівника радянського консульства у Львові Майлова, організовано святкування 10 річниці «Листопадового зриву» - проголошення ЗУНР. За результатами цих антипольських акцій польська поліція у 1932 р. затримує Степана Бандеру при переході польсько-чеського кордону. Його протримали у слідчій в’язниці, піддаючи тортурам. У 1934 р.він перебуває під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави, де й відбувається судовий процес разом з 11 іншими звинуваченими. Процес звинувачені члени ОУН зуміли перетворити на трибуну агітації за свої національні прагнення. Зокрема якраз під час процесу прозвучали гасла «Слава Україні – Героям Слава!».Степана Бандеру засудили до смертної кари, замінивши її на довічне ув’язнення. 1936 р. відбувся другий великий процес ОУН у Львові. Вирок – 7 пожиттєвих термінів. Ув’язнення відбував у в’язницях «Святий Хрест» в м Кельц, у Вронках, у Бресті. Сидів у одиночному карцері в повній ізоляції, провів 3 голодування, домігся дозволу на проведення богослужінь для ув’язнених та можливості зорганізувати церковний хор для підтримки духу в’язнів.

Почалася Друга світова війна, Польщу захопили німці. Степан Бандера з кількома в’язнями пішком  добрався до Львова, де відразу включився до боротьби. ОУН створювала партизанські загони для захисту українського населення, заготовляли зброю для подальшої боротьби. Степан Бандера одружується з Ярославою Опарівською, яка повністю розділяє його життєві погляди. Оскільки західна частина Польщі була окупована більшовиками, ОУН розпочала діяльність проти радянізації цього регіону. Степана Бандеру вибирають провідником ОУН, хоча сама організація ділиться на дві частини. Каменем спотикання стає питання співпраці з німцями. Оскільки головною метою діяльності Бандери була боротьба за проголошення української держави, то 30 червня 1941 р.( відразу після початку Великої Вітчизняної війни) у Львові було проголошено Акт проголошення Української Держави на чолі з Ярославом Стецьком. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників». В результаті 5 липня 1941 р. гітлерівці заарештували Степана Бандеру . Він деякий час перебував у Берлінській поліційній тюрмі, а на початку 1942 р. потрапив до концтабору «Заксенгаузен». У 1944 р. Степана Бандеру звільнили в надії об’єднати зусилля німців та оунівців для спільної боротьби проти Радянської армії. Проте на співпрацю з німцями Бандера не погодився. Як голова проводу ОУН він вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Коли територію західноукраїнських земель окуповують радянські війська оунівці (яких називають бандерівці) переходять до нелегальної боротьби – в лісах, криївках продовжують спротив Москві. І ця боротьба була досить успішною, адже документи засвідчують, що вдень на західноукраїнських землях була влада Москви, а вночі влада належала бандерівцям. На жаль Степану Бандері доводилось керувати цією боротьбою з-за кордону, адже на нього полювали  радянські каральні служби.  Боротьба бандерівців проти радянського режиму тривала до 1950 р. і завершилась розгромом організації.

Перебуваючи за кордоном Степан Бандера ( уже маючи 3 дітей –доньок Наталю та Лесю, сина Андрія) змушений був часто міняти місце проживання, рятуючи сім’ю за 1948 р. він 8 разів змінював місце проживання. Зрештою, щоб мати можливість дати дітям освіту з 1954 р. осідає в німецькому Мюнхені. Навіть дітям не розкривали таємницю хто насправді є їхній батько, жили під підробними документами. Зокрема останні роки Степан Бандера проживав за паспортом на ім’я Штефан Попель.

15 жовтня 1959 р. в під’їзді будинку на вулиці Крайтмар знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Богдан Сташинський (агент Москви) зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціаністого калію. «20 жовтня 1959 р. Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі. 1962 р. завершився суд, який присудив Сташинському 8 років в’язниці. Німецький Верховний Суд затвердив, що головним обвинуваченим у  вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві.

20 січня 2010 р. за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявленні героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну українську державу Президент Ющенко присвоїв Бандері звання Герой України(посмертно). За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера ( проживає в Канаді).

Додаток 2 

        Декалог

Десять заповідей українського націоналіста

«Я – дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарського потопу і поставив на межі двох світів створювати нове життя:

1.     Здобудеш Українську Державу, або загинеш в боротьбі за неї.

2.     Не дозволиш нікому осквернити ні слави ні честі Твоєї Нації.

3.     Пам’ятай про знаменні дні нашої Визвольної боротьби.

4.     Гордися тим, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5.     Помстишся за смерть Великих Лицарів.

6.     Про справу говори не з ким можна, а з ким потрібно.

7.     Без вагань виконаєш небезпечне завдання, якщо цього потребує добра справа.

8.     Ненавистю і відданою боротьбою будеш сприймати ворогів Твоєї Нації.

9.     Ні прохання, ні тортури, ні погрози, ні смерть не змусять Тебе видати таємницю.

1          Будеш боротися за поширення сили, слави і процвітання Української Держави.

Гімн Організації українських націоналістів

Зродились ми великої години

З пожеж війни і з полум’я вогнів

Плекав нас біль по втраті України

Кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось ідемо в бою життєвому,

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому, 

А хто борець, той здобуває світ.

Не треба нам ні слави ні заплати,

Заплатою нам радість боротьби,

Солодше нам у бою умирати,

Ніж жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди, не сміє брат на брата йти у бій,

 Під синьо-жовтим прапором свободи

З’єднаєм весь великий нарід свій

Велику Правду для усіх єдину

Наш гордий клич народові несе:

Батьківщині будь вірний до загину,

Нам Україна вище понад все!

Веде нас в бій борців упавши слава,

Для нас закон найвищий та наказ –

Соборна Українська держава

Вільна, міцна, від Сяну по Кавказ!

 Додаток 3

«Мільйони людей, цілі народи перед лицем смерті захищають правду і цінності, які їм важливіші за саме життя! Адже людська душа походить від Того, хто був перед життям і буде після життя, вічно, а захист великої правди більше наближає людську душу до Бога, ніж життя».

«Більшовизм не в змозі знищити самого бажання до волі. Воно притаманне кожній людині і народу, завжди живе і надихає на боротьбу, адже воля – це дар даний Богом».

«Лідер, що намагається повести маси за собою, сам повинен понад усе вірити в свою ідею».

«УПА повинна діяти так, щоб усіх, хто підтримує радянську владу знищувати. Нехай з українського населення залишиться половина – нічого страшного немає. Ми повинні знищувати усіх, хто співпрацює з радянською владою».

«Акт 30 червня 1941 р. засвідчив світу, і особливо Німеччині, що український народ є законним господарем на власній землі і буде її боронити від кожного, хто зазіхатиме на її свободу».

«Боротьба за Свободу і Правду, за Бога і Вітчизну повинна бути головним змістом життя поневоленого українського народу. Україна, враховуючи її геополітичне становище, може тільки власними силами, власною боротьбою отримати і утримати свою незалежність. При цьому вона виконає важливу місію для інших народів, захищаючи універсальне гасло: «Волю народам, волю людині!».

  

Наталія Гмитрук     Говорячи про виховання мовою театру

   Виховна  сила мистецтва добре відома з давніх часів. Її над завдання -  формування цілісної, гармонійної особистості, використання різних механізмів впливу для досягнення цієї мети. У цьому на допомогу нам приходить театр. Виражальні засоби  театру як мистецтва дуже великі, вони здатні пробуджувати  в людині  весь спектр почуттів, впливати на людську психіку.

Одним із невід’ємних особливостей театру є  сугестія (навіювання), яка пов’язана із позасвідомим людської психіки, доповнює виховну функцію, що  орієнтована на сферу свідомого.

Особливо важливої ролі  набуває сугестивна функція мистецтва в напружені, важкі години випробування долі і життя народу.

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді: низький  рівень життя, перспективи безробіття, матеріальна незабезпеченість, відсутність ресурсів для поліпшення житлових умов; втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму.

У формуванні особистісного погляду на деякі з цих проблем нам може допомогти така інноваційна технологія виховання, як соціально – психологічний театр.

Соціально-психологічний театр – театр, що розкриває соціальні проблеми методом психологічного навантаження на глядача. Його особливість у тому, що це, перш за все, засіб привернути увагу до проблеми  та активізувати ресурси для її вирішення.  

Головним завданням цієї соціально-педагогічної технології є залучення людей до розв'язання гострих соціальних проблем, розвиток їх свідомості, підвищення соціальної активності, віднайдення та опанування концепції власної поведінки. Сила емоційно-почуттєвого та ідейно-психологічного впливу театральної гри робить її одним із найефективніших психолого-педагогічних засобів формування ціннісних орієнтацій підлітків. 

Вистави інтерактивного театру відповідають соціальній тематиці, тривають не більше 15 хвилин, дуже часто використовуються у сценарії музичні, танцювальні номери, умовні міні – декорації. Шкільний психологічний театр, окрім свого прямого     призначення, задовольняє потребу у набутті нового емоційного, соціально-перцептивного досвіду, досвіду стосунків, творчому  самовираженні особистості.

Найвдаліший спосіб дізнатися про проблеми сучасної молоді - завітати на театральний  фестиваль. Вже третій рік на Ківерцівщині проходить районний фестиваль – конкурс соціально – психологічних театрів. Для своїх сценаріїв учні обирають найактуальніші теми, торкаються найболючіших питань.  На початку фестиваль організовувався з метою формування навичок здорового способу життя, профілактики правопорушень серед учнівської молоді, боротьби з негативними проявами в молодіжному середовищі, і проводився у 2014 році  на тему «Молодь за здоровий спосіб життя». Однак, театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображається життя суспільства, його прагнення. Тому сьогоднішній молодіжний театр має говорити зі своїм глядачем сучасною художньою мовою про ті проблеми, з якими сьогодні зіштовхнулося наше суспільство, «больові точки» – наші нові українські «драми».  У 2015 році фестиваль мовою театру розкрив тему «Молодь за мир і життя».  Тематикою фестивалю – конкурсу – 2016  став вислів «Нам болить за Україну» та можливість не тільки розкрити  творчий потенціал молоді, але й донести її власні громадянські  погляди,  висловити ставлення до сучасних соціальних проблем,  і тим самим зробити свій внесок у розвиток громадянських ініціатив.

У театрі все ґрунтується на активному, емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює на сцені художній твір, і тих, для кого він створюється. Кінцевим ефектом сприйняття спектаклю є формування певних особистісних характеристик, особистісна визначеність людини. Міні - спектаклі у переповненій залі створюють атмосферу патріотизму, громадянства, якою переймаються  як  актори, так і глядачі.

 Не можна не відмітити і ріст особистісних характеристик учасників. Виконання ролей, підбір музики, створення образів – все це соціально значущі форми самовираження. В процесі «життя на сцені» відбувається самопрезентація і саморозкриття особистості. Заняття в соціально – психологічному театрі дозволяють молодій людині більш широко взаємодіяти із реальним світом, іншими людьми. Окрім того, театр допомагає самовиразитися через мову свого тіла, пластику, у процесі гри зняти внутрішні «зажими». Принципом діяльності театру є також використання співпереживання, що передбачає розвиток у підлітків емоцій і почуттів.

Важлива й суб’єкт-суб’єктної взаємодія під час спільної роботи керівника та учасників театру з визначення провідних ідей програми, врахування думок підлітків у процесі створення сценічних образів, пошук виражальних засобів, музичного оформлення.  В кінцевому варіанті, мистецтво і участь у театрі допомагає учням зробити своє життя більш цікавим і щасливим, протистояти хворобам і негараздам, підвищити позитивне ставлення до самого себе.

Обґрунтовуючи педагогічні умови формування ціннісних орієнтацій підлітків та молоді  у діяльності соціально-психологічного театру, зазначимо:

    Ефективність використання соціально-психологічного театру як засобу виховання вимагає активної життєвої позиції керівників та організаторів театральної творчості, цілеспрямованих, наполегливих зусиль, їх захоплення театром;

  Важливим є вдосконалення діяльності театрального коллективу, постійні виступи перед аудиторією, ситуації успіху;

   Необхідний підбір для постановок таких тем, які порушують соціально-психологічні проблеми молоді.

Найголовнішим завданням діяльності театру має бути не перетворення підлітків в акторів, а використання засобів театрального виконавського мистецтва для формування зрілої, здорової, соціально-активної, розвинутої, гармонійної, творчої особистості, із власним баченням на проблеми, що нас оточують. 

ВИХОВАННЯ СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА, ПАТРІОТА УКРАЇНИ У СИСТЕМІ РОБОТИ МЕТОДИЧНОГО КАБІНЕТУ І НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Наталія Гмитрук,

                   методист з питань виховної роботи

районного методичного кабінету

відділу освіти Ківерцівської РДА

Розглядається впровадження новітніх підходів до виховання патріотизму як найвищої людської цінності та їх реалізація у роботі методичної служби й педагогічних колективів.

Ключові слова: патріотизм, громадянськість, співпраця, активні форми діяльності, суспільно – значущі проекти.

Gmitruk N.Upbringing of a conscious citizen, a patriot of Ukraine in the system of work of the methodological service and educational establishments.

The implementation of innovative approaches to teaching patriotism as the highest human value and their realization in the work of both methodological service and teaching staff are taken into consideration.

Key words: patriotism, citizenship, cooperation, active form of work, socially-significant, projects.

У цей складний для нашої держави період розробляються нові, співзвучні часу, методологічні підходи до виховання патріотизму як найвищої людської цінності. Польському письменнику Єжи Лєцу належить фраза «Якщо знак оклику втратить твердість, він перетворюється на знак запитання». На жаль, у суспільній свідомості продовжують активно існувати подвійні стандарти, що ускладнює процес формування таких цінностей як любов до Батьківщини, обов’язок, честь, самовідданість. Тому формування патріотичних цінностей залишається нагальною потребою української держави і суспільства.

Визначаючи технології, методи, форми виховання справжнього патріота слід зважити  думку доктора педагогічних наук Володимира Лугового, який підкреслив, що із патріотизмом не народжуються, а у процесі виховання патріотизму як найвищої цінності присутня суб’єктивна складова. Щоб дитина виросла патріотом, їй треба саме прищепити, а не нав’язати ті цінності, які сформують правильне розуміння патріотизму як почуття приналежності до землі, на якій вони живуть, до українського народу, гордості за державу, відповідальності за її долю.

Що ж потрібно робити, щоб людина добровільно прийняла цю цінність?

Академік, доктор психологічних наук Іван Бех наголошував, що виховання патріотичних цінностей  має бути процесом керованим. Концепція національно-патріотичного виховання учнів та молоді  передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді. Патріотичне виховання має наскрізно пронизувати весь навчально – виховний процес, органічно поєднувати національне, громадянське, моральне, родинно – сімейне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове виховання, базуватися на національній історії, знанні та відстоюванні своїх прав, виконанні конституційних та громадянських обов’язків.

 Для успішного впровадження новітніх підходів до виховання патріотизму як найвищої цінності, організовуючи в районі систему роботи  з патріотичного виховання, ми керуємося наступними принципами:

Ø Природовідповідності та наступності

Згідно програми Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України  робота проводиться відповідно віку і будується  від прищеплення почуття любові до отчого дому, малої Батьківщини, пізнання героїчних прикладів вітчизняної історії до  героїчних прикладів сучасності, формування громадянського обов’язку  захисту української держави, відстоювання її інтересів. Від надбань української духовності до формування міжетнічного розуміння і сприйняття, виховання рис полікультурного громадянина європейської спільноти.

Ø Взаємозв’язку патріотичних  та громадянських цінностей

 На думку кандидата педагогічних наук Катерини Чорної, патріотизм повинен мати  громадянське спрямування – на діяльнісну любов до Батьківщини, свого народу, турботу про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, нації, на готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею. Тому тематика і зміст заходів спрямовується на формування активної життєвої позиції учнівської молоді.

Розвинута різноманітно спрямована районна конкурсна діяльність. Шість  років в рамках районної програми  правової освіти населення  проходить конкурс творів на правову тематику. За останні роки він набув патріотичного змісту -  «Захист Вітчизни – обов’язок кожного». «Я українець. І я маю право на рідну мову і свою державу».

            З успіхом відбувається конкурс лідерів учнівського самоврядування, який спрямований на формування активного громадянина навчального закладу, села, міста. Тематика носить багатоплановий характер: «Якби я був мером», «Моя позиція лідера в школі», «Лідер, прийми рішення». Прислухаючись до пропозицій учнів, включили конкурси на виявлення безпосередніх лідерських вмінь у роботі з аудиторією, під час якої молодь може проявити себе як ініціатор, громадянин, творча особистість.

Цікавим є районний фестиваль–конкурс соціально–психологічних театрів, який за три роки набув патріотичного спрямування. Навіювання, яким володіє театр як вид мистецтва,  здатне пробуджувати  в людині  весь спектр почуттів, впливати на людську психіку. Особливо важливої ролі  набуває сугестивна функція мистецтва в напружені, важкі години випробування долі і життя народу. Для своїх сценаріїв учні обирають найактуальніші теми, торкаються найболючіших питань.  На початку фестиваль організовувався з метою формування навичок здорового способу життя, профілактики правопорушень серед учнівської молоді, боротьби з негативними проявами в молодіжному середовищі і проводився у 2014 році  на тему «Молодь за здоровий спосіб життя».  Однак театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображається життя суспільства, його прагнення. Тому сьогоднішній молодіжний театр має говорити зі своїм глядачем  про ті проблеми, з якими зіштовхнулося наше суспільство, «больові точки» – наші нові українські «драми».  У 2015 році фестиваль мовою театру розкрив тему «Молодь за мир і життя».  Тематикою фестивалю – конкурсу – 2016  став вислів «Нам болить за Україну» та можливість не тільки виявити  творчий потенціал молоді, але й донести її власні громадянські  погляди,  висловити ставлення до сучасних соціальних проблем,  тим самим зробивши свій внесок у розвиток громадянських ініціатив.

Ø    Доступності, суб’єкт – суб’єктної площини відносин

Формувати справжнього патріота можна лише власним прикладом, аналізуючи, дискутуючи, навчаючи ненав’язливо і з любов’ю, – у цьому, на нашу думку, головний критерій співпраці з молоддю. Тому співпрацюємо не тільки із дирекцією, педагогами – організаторами, класними керівниками,  а й безпосередньо з молоддю. Ми переконані, що наріжний камінь виховання – позиція педагога. Тому постійна увага на педагогічну активність, зацікавленість, творчість.

Ø Співпраці

            Розвиваємо співпрацю у питаннях виховання патріотизму та громадянства із державними установами, громадськими організаціями та всіма зацікавленими людьми.

Розуміння та тісна співпраця склалася з міською радою м. Ківерці. За останні  5 років реалізовані проекти «Дитяча площадка», «Дитяча громадська приймальня», День захисту дітей у міському парку, день Європи. Щорічно голова міської ради зустрічається у школах із старшокласниками. Тема розмови -  «Що означає бути громадянином свого міста». Тема  «Що означає бути громадянами своєї країни» розробляється під час спілкування молоді із однолітками зі сходу України. Впродовж двох років міська рада підтримує тісні зв’язки із містом – побратимом Сватове Луганської області. Вже не один раз діти із Сватового були гостями у навчальних закладах м. Ківерці Волинської області. У грудні 2015 року відбулася   зустріч із молоддю м. Червоноармійськ Донецької області. Підтримує мерія і тему «Що означає бути громадянами Європи» під час зустрічей молоді нашого міста із представниками  мерії м. Пшигодзіце республіки Польща та поїздок  і зустрічей із однолітками за кордоном в рамках україно–польсько– французького проекту.

Завдяки співпраці із сектором у справах молоді, спорту  райдержадміністрації вдалося реалізувати багато проектів з екскурсійної діяльності лідерів учнівського самоврядування  по вихованню патріотичних цінностей на краєзнавчого матеріалі району та області. Учні побували на полі Берестецької битви, в урочищі Лопатень на День партизанської Слави, на історичних місцях, пов’язаних із життям та діяльністю таких визначних постатей України, як Галшка Гулевичівна, В'ячеслав Липинський, познайомилися із героїчними сторінками діяльності Української повстанської армії в роки Другої світової війни у с. Старий Загорів Локачинського району та Городище Ківерцівського району на Волині.

Варто відмітити постійну співпрацю із громадськими  козацькими об’єднаннями та організацію життя школярів на основі козацьких традицій. Серед 88 дитячих об’єднань у навчальних закладах району 20 – «Юні козачата». Зокрема, у загальноосвітніх навчальних закладах району щороку проводяться святкові посвята новоприбулих школярів у козачата (НВК «ЗОШ І ст. Ківерцівська районна гімназія», ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, № 4 м. Ківерці, с. Карпилівка, ЗОШ І-ІІ ст. с. Звірів, Бодячів, Словатичі). Триває постійна співпраця із громадськими  козацькими об’єднаннями та організацію життя школярів на основі козацьких традицій НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст.  – Ківерцівська районна гімназія», ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 м. Ківерці, ЗОШ  І ст. с. Кадище.

Декілька років поспіль учнівська молодь району брала участь у козацьких таборуваннях на полі Берестецької битви. Для них стали прикладом люди, які, незалежно від професій, занять, статусу займаються однією справою – відродженням українського козацтва. 

П’ять років поспіль учні ставали свідками знакових історичних подій:

- брали участь у відкритті пам’ятного знака на місці стоянки Богдана Хмельницького у селі Острів;

 - долучились до урочистостей з нагоди відкриття пам’ятного знака на місці загибелі 300 козаків на полі Берестецької битви;

- стали очевидцями першої мирної зустрічі поляків та українців на полі битви під Берестечком. Ця зустріч дала нам можливість поспілкуватись з польськими гостями, познайомитись з їх культурою, почути їх думки стосовно історичних подій, що об’єднують наші народи.

Молодь мала нагоду познайомитись з устроєм козацького табору, взяли участь в урочистостях до річниці Берестецької битви. Козачата спробувати свої сили у метанні з лука, було проведено заняття з бойового гопака,  вони мали можливість відвідати історичні місця на полі Берестецької битви і вклонитись праху наших мужніх предків.

Активно використовуємо співпрацю із сучасними патріотами, часто випускниками школи. Актуальними для сьогодення в рамках військово – патріотичного виховання дітей та молоді є  організація уроків мужності на теми  «Герої не вмирають», «Хоробрі серця», «За покликом серця», «Їх подвиги в пам'яті вічній», на яких гостями учнів стали воїни – учасники АТО.

Ø Діяльнісності, активності

У основі нашої роботи – активні, близькі молоді форми діяльності, які розкривають і формують  громадянську позицію молоді. 

У доборі форм патріотичного виховання  уникаємо формалізму і одноманітності. Вихованню сучасного громадянина – патріота Української держави сприяють організовані навчальними закладами козацькі забави, День української вишиванки, участь в урочистостях з нагоди відкриття та освячення пам’ятного хреста  на місці бою вояків ОУН – УПА, похід на Перцеву гору, де відбулися  тематична лінійка та гра -  квест, присвячені воїну ОУН – УПА на псевдо  Перець, який на цьому місці загинув.

 Популярним став флеш моб, який подобається дітям, дає можливість відчути себе частиною спільноти. Така форма роботи   організовується до Дня миру, коли діти випускають у небо голубів, до Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні, під час якого усі сільські школи району випускали 100 ліхтариків в небо. З успіхом відбувся загальноміський захід  «Шевченкові хвилі», де учні читали вірші Тараса Шевченка, провели флеш-моб та розфарбували дерева в національні кольори.

Учні 11 та 10 класів стали ініціаторами факельної ходи пам’яті  Небесної Сотні, а пізніше зініціювали створення пам’ятного знака у місті Ківерці. Зараз на цьому місці створений сквер Небесної Сотні.

При вихованні патріотичних почуттів вагома роль належить суспільно значущим проектам. Через впровадження комплексу тематичних патріотичних заходів як районних, так і шкільних, учні активно включаються у проведення різноманітних акцій на допомогу Українській армії. У навчальних закладах проводяться акції «Лист пораненому», «Новорічний подарунок солдату», «Допоможемо нашим захисникам», «Солодкий дарунок солдату», проходять благодійні ярмарки, кошти з яких спрямовуються на допомогу бійцям та членам їхніх сімей. У багатьох навчальних закладах школярі плели маскувальні сітки.

            Серед сучасних методів і форм патріотичного виховання пріоритетними вважаємо такі, що спрямовані на розвиток соціальної активності дитячих організацій, як осередків становлення громадян-патріотів України, на сприяння формуванню критичного мислення, соціальних ініціатив учнівської молоді.

 У рамках методичного супроводу виховного процесу  за останні роки склалася система роботи з педагогами – організаторами, яка дозволяє безпосередньо працювати  із лідерами учнівського самоврядування. В практику роботи ввійшов осінній навчальний збір педагогів – організаторів  і лідерів учнівського самоврядування.  За останні роки він був присвячений темам «Сучасні форми роботи з учнівською молоддю», «Збереження національної пам’яті  у формуванні громадянина», «Розвиток творчого потенціалу учнівської молоді у контексті духовної спадщини», «Виховання свідомого громадянина, патріота України у сучасному соціумі»  На кожному зборі розкривається тема історичних  подій району.  Навчальні збори проводяться  безпосередньо на місці колишніх подій (урочище Лопатень, місце Брусилівського прориву, село Клубочин, знищене гітлерівськими загарбниками). У жовтні 2015 року учнівська молодь побувала в с.Городище, де познайомилася із долею двох родин, членів  УПА, які боролися у підпіллі проти фашистських загарбників. У шкільному куточку історії села учні побачили їх фотографії, щоденник, особисті речі, що передала школі сестра загиблого бійця УПА, яка пережила війну і сталінські табори.

            За структурою навчальний збір складається із кількох обов’язкових етапів:

§  обмін досвідом з опрацювання певної проблеми;

§  планування роботи на навчальний рік, під час якого враховуються побажання лідерів учнівського самоврядування;

§  ділові ігри, квести;

§  лідерський вік–енд, коли відбуваються екскурсії, зустрічі з учасниками подій.

Особливістю такого виду діяльності є активна спільна участь у заході і педагогів – організаторів, і лідерів, які  є не спостерігачами, а учасниками заходу. Як результат, педагоги – організатори запозичують нові форми роботи з учнівською молоддю, відбувається суб’єкт – суб’єктна взаємодія, діалог між учнями та педагогами.

У червні працює Літня Школа Лідерства, на яку теж запрошуються лідери і педагоги – організатори. Зазвичай, її робота триває впродовж 3-5 днів. Учасникам пропонуються активні форми роботи: тренінги комунікативних та організаційних вмінь, майстер– класи з тайм–менеджменту, вміння вести полеміку, видання шкільної преси, музейної роботи, пізнавально – інтелектуальні квести, тощо. Обов’язковим також є вік–енд, екскурсія, але  уже за межі району.

Ø Системності

Триває системна робота з питань підготовки і підвищення компетентностей заступників директорів з виховної роботи з питань створення виховного середовища для формування  творчої особистості, здатної до створення і розвитку цінностей громадянського суспільства. Ефективним цей процес може бути лише за умов системності, діяльнісності, творчого підходу.  Переконалися, що можемо працювати за правилом «Менша кількість – краща якість». Тому у системі річного методичного супроводу впродовж навчального року організовуються:

§  інструктивно – методична нарада на початку навчального року, під час якої відбувається знайомство із нормативними документами, визначаються напрями діяльності, даються методичні настанови.

§  Постійнодіючий семінар – практикум (листопад – грудень);

§  Педагогічні читання чи конференція по обміну досвідом  (лютий – березень).

З успіхом пройшли педагогічні читання «Козацька педагогіка в контексті національно – патріотичного виховання учнів» за участю кандидата історичних наук, доцента кафедри теорії та методики викладання предметів ВІППО Миць М.Я., науково – практична конференція  «Організація краєзнавчої роботи та музейної справи у навчальних закладах відповідно до сучасних вимог» за участю журналіста, краєзнавця, голови Волинського крайового братства Св.Ап. Андрія Первозванного, почесного громадянина м. Луцька Бондарчука А.І. У ногу з сучасністю організована інтернет – конференція «Історичні постаті ХХ ст. та їх вплив на формування національно – патріотичної свідомості сучасної молоді».

Пошуки ефективних шляхів  виховання патріотичних та громадянських цінностей підростаючого покоління на сучасному етапі, обмін досвідом та опанування новими формами виховної діяльності – основа постійнодіючого  районного семінару – практикуму «Формування креативного виховного середовища для розвитку особистості громадянина України».

Під час зустрічей увага звертається на формування саме системи виховання патріотичних цінностей, ключовими аспектами якої мають бути:

§  різні напрями проблематики патріотичного виховання;

§  підвищення компетентності батьків у патріотичному вихованні дітей, зміцнення взаємодії сім’ї, родини з навчальними закладами;

§  розвиток соціальної активності дитячих організацій, як осередків становлення громадян-патріотів України;

§  розвиток соціальних ініціатив учнівської молоді;

§  активні, творчі форми роботи, що передбачають самостійну або спільну діяльність.

            Для більшості молодих людей, з якими доводиться спілкуватися, патріотизм – це трепетне і святе почуття. Тому надзвичайно важливо не перетворити його у заполітизоване, глянцеве явище із подвійними стандартами, а виховний процес – у шаблон і заорганізованість.