Наталія Гмитрук

Дитина і розлучення батьків

(батькам для роздумів)

Якби мене, психолога із багаторічним стажем, спитали, з якими проблемами найчастіше зверталися діти, не підраховуючи, відповіла б – взаємини з батьками. Стосунки ці стають ще складнішими, коли сім’я перебуває в розлученні, стає неповною, дистанційною, з чужими «дядями» і «тьотями».

Чудодійного напою, який викликає кохання на все життя, на Землі, на жаль, не існує. Не все так буває, як ми бажаємо, як за молодих років уявляємо сім’ю. І, як неминучість, приходить розлучення. У цей момент батькам важливо усвідомити – саме дитина  переживає один із найскладніших і найдраматичніших періодів у своєму житті. Як би ми не намагалися пом’якшити обставини – розлучення батьків задишається однією із найсерйозніших дитячих травм, і звести нанівець його наслідки практично неможливо. Учителька помітила, що Сергій став розчарованим, відсторонився від товаришів. У кабінеті психолога на малюнку «Минуле, яке не повернеш» хлопчик зобразив свою сім’ю, яка купалася у морі. «Цього не повернеш, бо від нас пішов тато», - сказав Сергій. Розведені руки членів сім’ї на малюнку неначе свідчили про безповоротність того, що сталося…

Як же зменшити завдану дитині шкоду і перетворити руйнівний стрес на внутрішній ріст маленької особистості? Для цього патрібні повага колишніх чоловіка та жінки один до одного та    їх любов до дитини. Найбільший дитячий страх – що її розлюбили. Іноді в цих випадках додається ще страх самотності, непотрібності. В Європі існують спеціальні центри психологічного супроводу процесу розлучення, і левова частина уваги приділяється у цей час дітям. У наших дітей ситуація набагато драматичніша. Як часто доводиться зустрічатися із дітьми, які виховуються бабусями та дідусями, в сім’ях родичів, або й самі ведуть господарство, бо «вже великі». Тим часом їхні батьки на тривалий час від’їжджають на заробітки, створюють нові сім’ї, народжують нових дітей. Душевна рана залишається у покинутої дитини на все життя. «Ми з бабусею не розуміємо один одного, а з мамою спілкуємося лише по телефону. я нікому не потрібна…» - у відчаї старшокласниця. Страх непотрібності може знайти вихід у суїцидальних вчинках або агресії, спрямованій на все навколишнє. Андрій своєю нестерпною поведінкою постійно виводив вчителів із рівноваги. Батько його жив далеко, мав нову сім’ю і дитину. Матері теж не було поруч. Найбільшою мрією хлопця став будинок, який він побудує, коли виросте. Свого ж дому він так і не зазнав…

Дуже важливо у таких ситуаціях вселити у дитину впевненість, що вона потрібна, що її любить кожен із батьків, що вона мужня, коли знаходить у собі сили перебувати у таких обставинах. Як би не було складно батькам у процесі і після розлучення, слід проводити із дитиною хоча б трохи більше часу, ніж раніше.

Ще один очевидний факт – практично майже половина батьків після розірвання шлюбу перестають спілкуватися з дітьми, забуваючи при цьому, що вони розірвали подружні зв’язки, а не зняли з себе відповідальність за життя, здоров’я, добробут і виховання дітей. У дітей же виникає переживання, що вони не зможуть після розлучення спілкуватися з одним із батьків. Оля дуже нервово реагувала на розлучення батьків – стала дратівливою, замкненою. Її дитячі страждання ще більше поглибила звістка, що у батька, в його новій сім’ї має з’явитися дитина. Отже, вона батькові стала непотрібною? Але раптом однолітки помітили, як вона розвеселилася, перетворилася на колишню енергійну Олю. Виявляється, вона декілька годин провела, спілкуючись із батьком…

Тому важливо, щоб батьки знайшли у собі сили і зайняли чітку і чесну позицію – кожен із них має обов’язки перед своєю дитиною і право на її виховання. Сповістіть свою дитину, що вирішили роз’їхатися і поясніть, коли вона зможе спілкуватися з іншим із батьків. Юридичні питання, такі, як розподіл майна і «хто що кому винен» взагалі повинні залишитися  за межами дитячої уваги, говоріть про батьківські взаємини стримано.

Чи не найгірше у цій ситуації, коли люди, які розлучаються, використовують дитину як засіб помсти, шантажу у своїх непростих стосунках. І дитина, спілкуючись з матір’ю, взнає, який поганець її батько, а через деякий час у розмові з батьком – яка негідниця мати. «Не потрібно онучці бачитися з батьком! Бачити не хочу зятя у своєму домі!» - вирішує бабуся.Суперечки через дитину – зручна нагода вилити один на одного своє роздратування. Такі ситуації можуть не тільки підтвердити думку дитини про її вину, але й сформувати її негативне ставлення до людей взагалі, що позначиться і на майбутніх сімейних стосунках.

Відомо,  що в дитячому, підлітковому, та й в юнацькому віці діти здебільшого намагаються наслідувати дії дорослих, манери поведінки, лексику і хоч неусвідомлено, але формують свій характер за певним зразком. Давайте докладати зусиль, щоб практична батьківська школа – стосунки між собою, взаємини з дітьми – не породжували нервових, тривожних, морально травмованих дітей.

                      

Наталія Гмитрук

Уроки сім’ї 

(батькам для роздумів)

Чому інколи дитина провокує навколишніх своєю поведінкою, наче «випрошує» покарання? Психологи переконливо доводять, що витоки майже всіх поведінкових проблем – у ранніх дитячих травмах, що наносяться дитині її же батьками.

Ще немовляті важливо знати, що він – мамин і татусів, необхідно спілкуватися із самими значимими для нього людьми. Тому малюк лепече, посміхається, а батьки, відповідаючи, наче посилають сигнал: « Я тут, тебе бачу, ти мені любий і цікавий». Цей досвід безумовної любові і прийняття закладає основу людської особистості, віру або зневіру в себе, довіру або агресію до навколишніх. Не випадково діти, які не мають такого спілкування, виростають нечутливими до людської болі, не розрізняють емоцій, не знають, що таке любов і не передадуть її своїм дітям.

Ще одне важливе завдання сім’ї – допомогти дитині усвідомити себе хлопчиком або дівчинкою, виробити відповідні способи поведінки, навчитися будувати відносини з протилежною статтю. Хто з нас не хоче, щоб у дітей склалися щасливі подружні стосунки? Головна роль тут відводиться спостереженню за щасливими у шлюбі батьками. Якщо ж дівчинка росте без батька, то у майбутньому вона може відноситися до чоловіків неприязно, насторожено, бути невпевненою у своїй привабливості, можливості створити міцну і дружну сім’ю. Хлопчик, вихований самотньою матір’ю, часто вважає, що він «належить» тільки мамі, і тому нерідко уникає жінок, не може побудувати з ними по – справжньому глибокі стосунки.

У підлітковому віці сім’я допомагає дитині засвоїти уроки незалежності. Протестуючи проти настанов і заборон, шокуючи всіх своєю поведінкою, підліток проходить шлях до знаходження самого себе. Якщо сім’я не в змозі віднестися до таких пошуків з мудрістю, дитина може залишитися у стані бунту на все доросле життя. Коли підліток зі страху стає покірним батьківській волі і відмовляється від свого права на самостійну особистість, у майбутньому він буде нездатний приймати власні рішення . Сім’я може демонструвати і неприязнь, розчарування у своїй бунтівливій дитині. Тоді для підлітка рушиться весь звичний світ – виходить, його любили лише за те, що він відповідав ідеалам батьків, а у іншому разі він не потрібен самим близьким людям. Нам слід знати, що, навіть бунтуючи, підліток потребує, перш за все, довірливого спілкування.

Останній урок сім’ї – це розставання. Молода людина, що виросла у теплих і мудрих відносинах, знає, що віднині всі рішення вона приймає сама, але у складних ситуаціях завжди може звернутися за порадою і допомогою. Трапляються випадки, коли батьки за будь – яку ціну намагаються втримати дітей коло себе – звертаються до хвороб, проблем. У такому випадку молода людина або перетворюється у «вічну» дитину, або приходить до висновків, що не можна бути занадто близьким із тими, кого любиш.

Як приємно зустрічати молодих мам із дитячими колясками, на дитячих майданчиках,  бачити, як батьки займаються з синами спортом на спортивних площадках. Діти чекають такого спілкування, хочуть відчути батьківське задоволення від своєх присутності, черпають у ньому наснагу. То ж чи дає Ваша сім’я достатньо віри і любові дитині, щоб їй вдалося прожити успішне та щасливе життя?

Нататалія Гмитрук

Класний керівник,  батьки  та проблеми суїцидальних дій молоді

На сьогодні проблема молодіжного суїциду стоїть надзвичайно гостро. Тому кожному дорослому необхідні хоча б мінімальні знання, як діяти у складних ситуаціях, щоб не підштовхнути, а попередити дитячий суїцид, допомогти залишитися живим.  Над цим питанням працювала районна творча група класних керівників.

 У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана. Якщо у підлітка немає довірливих стосунків з батьками, то у його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями. У цьому відношенні зростає роль класного керівника.

У випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів рекомендується здійснювати наступні види допомоги:

·                 підбирайте ключі до розгадки суїциду;

·                 приймайте суїцидента як особистість;

·                 налагодьте турботливі стосунки; не сперечайтеся;

·                 запитуйте; не пропонуйте невиправданих утіх;

·                 пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

·                 оцініть міру ризику самогубства; не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

·                 зверніться за допомогою до спеціалістів;

·                 використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють класному керівнику, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації.

В якості захисту проти суциїдальної поведінки учнівської молоді слід використати такі обставини:

·                 участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо);

·                 добрі, врівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі; хороші стосунки з вчителями та іншими дорослими;

·                 підтримка з боку близьких людей.

Слід провести з дітьми та підлітками відверті розмови про те,  що:

·                 людина повинна мати активну життєву позицію, впевненість у тому, що вона сама відповідальна за свою долю, вірити в те, що все, що відбувається - це результат її вільного вибору. Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй не властиве почуття неповноцінності якщо вона реалістично сприймає оточуючих, їх ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресії і більш гнучкою у подоланні стану психологічної кризи;

·                 у підлітка, крім обов'язків, має бути  у житті ще й захоплення - спорт,     хобі тощо – все, що не дозволяє з’являтися чорним думкам, на що можна переключатися за будь-яких життєвих невдач;

·                 важливо також мати не одну мету у житті, а декілька - щоб несподівані перешкоди на шляху її досягнення не затягнули підлітка у тенета відчаю.

·                 людина повинна мати активну життєву позицію, впевненість у тому, що вона сама відповідальна за свою долю, вірити в те, що все, що відбувається - це результат її вільного вибору. Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй не властиве почуття неповноцінності. Якщо вона реалістично сприймає оточуючих, їх ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресії і більш гнучкою у подоланні стану психологічної кризи.

Слід звернути увагу батьків на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків:

·                 скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»; висловлювання дитини: «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»; скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

·                 підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів; словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»;

·                 наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;

·                 раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії; таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним;

·                  відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.

Стратегічними напрямами допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Під час індивідуальних бесід класному керівнику доцільно батькам рекомендувати наступне:

·                 завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує  її стан;

·                 не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

·                 демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять; приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

·                 підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини не захоплюйтесь  оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: мати на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

        У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, батькам можна надати такі рекомендації:

·                 залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду;

·                 важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину;

·                 майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину;

·                 зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу;

·                 не думайте, що вам слід говорити кожного разу, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

·                 виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання;

·                 спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про  особистісні, хворобливі речі;

·                 намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче;

·                 надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

Батьківська роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик, або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне: першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування; батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює або виявляє їх власні проблеми.  У цій ситуації слід віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - подолати страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

 Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими, тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію. Іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторкання тощо. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвертає їх допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її, тому для досягнення позитивного результату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові.

А найперше, батьки – ЛЮБІТЬ свою дитину, любіть не за щось, а за те, що вона є, що вона – ваша частинка. СПІЛКУЙТЕСЯ з нею змалечку до дорослості, показуйте їй, що вона вам цікава, потрібна, що навколо неї, може, і непросте, але різноманітне життя і попереду  ще багато перспектив!

Класні керівники: нові формати спілкування

Потужний ресурс для саморозвитку отримала спільнота класних керівників району завдяки участі у двох не форматних заходах.

Вільне спілкування, бажання насититися інформацією та поділитися нею відбувалися під час інтернет – конференції «Роль класного керівника у вихованні життєвих цінностей особистості» та (не)конференції у форматі EdCamp «Урізноманітнення традиційних шкільних практик в роботі класного керівника». Ці заходи дали можливість відійти від методики стандартної конференції у форматі «доповідач – слухацька аудиторія».

Познайомитися з матеріалами сімнадцяти учасників інтернет – конференції можна за електронною адресою blog.kivmetod@com.ua

У ході роботи (не)конференції у форматі EdCamp учасники вибирали одну з чотирьох тем, що їх зацікавила:

•        формування національної свідомості учня шляхом родинного виховання;

•         перетворення середовища ризиків на простір творчих можливостей;

•      від традиційного класу до класу з традиціями;

•     обдарованість – штука тонка.

У анонсуванні занять взяли активну участь досвідчені класні керівники Сосницька Л.А. (ЗОШ І-ІІ ст. с. Личани), Граузе О.Е. (НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст. – Ківерцівська районна гімназія»), Карпук О.І. (ЗОШ І-ІІІ ст.       № 1), Томчук Т.О. (ЗОШ І-ІІІ ст. № 4). Ініціативу та сміливість виступати перед незнайомою аудиторією в ролі спікерів другої хвилі виявили класні керівники із ЗОШ І-ІІІ ст. с. Липне, НВК с. Клепачів, ЗОШ І-ІІ ст. с. Борохів, ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дерно.

Учасники заходу пересвідчилися у демократизмі та відкритості формату (не) конференції.

Патріотичні екскурсії – одна із форм роботи Школи лідера.

 Щороку влітку для лідерів з числа учнівської молоді організовується своєрідний вік – енд  - екскурсійні поїздки рідним краєм.  За останні роки молодь побувала на полі Берестецької битви, у Старому Загорові, в урочищі Вовчак, на Перцевій горі, на старовинних валах с. Городище.

На полі Берестецької битви молодь нагадала про національно-визвольну війну українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Відвідали величезний храм-пам'ятник - Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях до сьогодні зберегли сліди трагічної та героїчної битви. Неподалік колишньої переправи учні дійшли до  болотного озерця, названого Козаковою Ямою. Перекази пов'язують його із загибеллю останнього захисника табору - козака, який відкинув пропозицію короля здатися. Поблизу Козакової Ями, на пагорбі, відвідали старовинне кладовище, на якому жителі навколишніх сіл поховали вбитих повстанців і поставили кам'яні хрести (на одному вирізьблено дату "1615"), та побачили оточений болотами острів Гайок, де зупинив польсько-шляхетське військо загін із трьохсот козаків. Цілий день вони вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на пропозицію здатися і замість безславного життя у неволі обрали почесну смерть із зброєю в руках.

Учнівська молодь побувала і біля с. Загорова, на місці одного із найвідоміших героїчних боїв УПА. Чота особливого призначення Берези (Андрій Мартинюк) взяла під охорону монастир у Новому Загорові, що стояв на височині у вигідному стратегічному місці на перехресті доріг. Його мали намір зайняти німці. Бій розпочався рано-вранці 9 вересня 1943 р. масовим бомбардуванням німецької авіації, гарматними обстрілами з танків і мінометів. Протягом 3-х днів і ночей безперервного бою повстанці успішно відбивали численні атаки гітлерівців і допоміжних поліцейських загонів. Тодішня газета (виходила німецькою мовою у Луцьку), повідомляла, ніби у монастирі засіло 2 полки бандерівців, тому є великі втрати: 540 убитих і 600 поранених солдатів. Фактично монастир обороняло 44 повстанці. У бою загинуло 29, а решта неушкоджені з боєм вийшли з оточення. Учні побували на братській могилі біля стін монастиря, рештки якого і на сьогодні вражають красою і монументальністю.

Не могли обминути активісти Школи лідера і знакове місце для правдивої історії України - урочище Вовчак, про яке за часів радянської влади стерли не тільки пам’ять, а й саму згадку.  Лиха доля спіткала його після Другої світової війни тому, що воно було центром головного штабу “Волинської січі” і деякий час навіть місцем дислокації головного штабу “УПА-Північ”. В урочищі були розташовані штаб, казарми, різноманітні майстерні, госпіталь, підстаршинська школа та інші виробничі підрозділи, необхідні для побуту і бойового вишколу повстанців. Німцям загін дошкуляв відчутно, але всі спроби знищити “Січ” провалювалися, їм давали  відсіч добре підготовлені боївки ще на підступах до гарнізону, опорні пункти мали телефонний зв’язок. Після війни радянська влада пройшлася по цьому місцю тракторами і бульдозерами. Пелена таємничості навколо Вовчака потроху стала розвіюватися лише після здобуття Україною незалежності.

Не можна лишити поза увагою молоді також  місце загибелі одного з останніх провідників ОУН і УПА Василя Чепелюка на псевдо «Перець», який у 50-х рр. разом із невідомим побратимом поліг смертю хоробрих у нерівному бою з військами МГБ.  «Перець», перебуваючи в оточенні, не здався, а підірвав гранату… Потім бездиханні тіла повстанців доставили для опізнання в його рідне село, а далі – у райвідділ МГБ. Де поховані останки цих та тисяч інших вояків УПА, наразі ніхто не знає.  Трагічно склалася доля  його побратимів із сусіднього села: сотника Миколи Шнита, його братів, сестри Оксені на псевдо «Боювка», Івана Філюка. Лідери відвідали  шкільний куточок історії села, побачили їх фотографії, особисті речі, які передала школі сестра Івана Філюка, що пережила війну і сталінські табори. Пам’яттю про ці події став дерев’яний хрест, поставлений односельцями  на місці зустрічей бойових побратимів.

Творча група з питань національно – патріотичного виховання

Враховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні,  актуальним є виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни,активної громадянської позиції. Навчальний заклад має стати для кожної дитини осередком становлення громадянина-патріота України та протистояти викликам сучасності. Тому, з метою вивчення проблем національно – патріотичного виховання молоді на сучасному етапі, опанування інноваційними формами та методами роботи у лютому – березні 2017 року на базі КРЕНЦ працювала районна творча група у складі заступників директорів з виховної, навчально – виховної роботи, педагогів – організаторів, класних керівників.

Керівником творчої групи була Гуменюк С.С., заступник директора НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст. – Ківерцівська районна гімназія», сертифікований тренер програми «З Україною в серці», яка пройшла  курси при НЕНЦ у м. Київ у червні —  листопаді 2016 року.

Під час п’яти занять творчої групи відбулося спільне навчання та ознайомлення з психологічними засадами організації національно – патріотичного виховання, обмін досвідом щодо дієвих форм роботи, напрацювання спільних проектів та планування подальшої виховної діяльності навчальних закладів. 16 учасників тренінгу отримали сертифікати участі та електронні матеріали для практичної роботи.

Районний зліт юних волонтерів

29 березня  2017 року на базі Ківерцівського центру дитячої та юнацької творчості проходив районний зліт юних волонтерів. На захід зібралися юні волонтери та координатори руху із 35 навчальних закладів Ківерцівського району. Основною метою зльоту стало підвищення ефективності учнівського волонтерського руху, звіту про пророблену роботу та координація їх діяльності.

          Юних волонтерів прийшли привітати Євгенія Бабійчук, голова профспілки педагогічних працівників району та волонтер, військовий капелан отець Олександр Вронський.

У рамках Зльоту відбулася  презентація виконаних протягом навчального року волонтерських проектів за номінаціями «Пам’ятай про тих, хто тебе захищає», «Зцілимо Землю любов’ю», «Зробимо світ добрішим», «Обери здоровий спосіб життя».

 Присутніх зацікавили волонтерські проекти ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 м. Ківерці, с. Жидичин, НВК «Ківерцівська ЗОШ І ст. – Ківерцівська районна гімназія»,  ЗОШ І-ІІ ст.  с. Муравище. Активну участь у представленні діяльності своїх осередків взяли волонтери ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 м. Ківерці, смт Цумань, Олика,  с. Журавичі, Липне, Берестяне, Дерно, Грем’яче, Суськ, Ківерцівської експериментальної школи, ЗОШ І-ІІ ст. с. Личани, Омельне, Залісоче, НВК         с. Словатичі.

Методист Наталія Гмитрук

Методичні читання «Освітнє середовище як чинник соціалізації школяра. Педагогіка Макаренка у діалозі з сучасністю»

Століття тому педагог Антон Макаренко зіткнувся з проблемою, яку і сьогодні переживає суспільство.  Діти групи ризику  - це самий складний контингент дітей. Це діти, які залишилися без нагляду дорослих, без певного місця проживання, без друзів, без допомоги, без перспективи.

Тому перед заступниками директорів з виховної роботи, класними керівниками, які взяли участь у методичних читаннях, що відбулися  28 лютого у ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 м. Ківерці, постало завдання - осмислити те, що Макаренко залишив у спадок, зрозуміти принципи і закономірності макаренківської педагогіки, знайти шляхи дієвого використання її у сучасних умовах. На цьому закцентували увагу слухачів завідувач районним методичним кабінетом Галина Мачушинець та методист РМК Наталія Гмитрук.

Про причини дитячої важковиховуваності та можливості її подолання у освітньому середовищі присутнім розповів Антоній Мельник, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології та безпеки життєдіяльності Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Із проблемами соціалізації підлітка у сучасному соціальному середовищі ознайомила Оксана Никитюк, директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Погляди Антона Макаренка на роль учнівського колективу, дитячого самоврядування, організації дитячої діяльності, на проблеми дисципліни, покарання, роль сім’ї у вихованні  та сучасне  вирішення даних питань висвітлили Ірина Ніколаєнко (соціальний педагог ЗОШ І-ІІІ ст. смт Цумань),   Віта Федорчук (педагог – організатор ЗОШ І-ІІІ ст. с. Карпилівка), Валерій Манжула (заступник директора ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дерно), Валентина Харковлюк (практичний психолог ЗОШ І-ІІІ ст. смт Олика), Ірина Присяжнюк (заступник директора ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 м. Ківерці), Юлія Марчук (заступник директора ЗОШ І – ІІІ ст. с. Жорнище).

Присутні отримали методичні рекомендації, що стосуються профілактики сучасних проблем негативної поведінки підлітків та учнівської молоді.
Матеріали конференції                                         

                                                                                                   Методист Наталія Гмитрук