Патріотичні екскурсії – одна із форм роботи Школи лідера.

 Щороку влітку для лідерів з числа учнівської молоді організовується своєрідний вік – енд  - екскурсійні поїздки рідним краєм.  За останні роки молодь побувала на полі Берестецької битви, у Старому Загорові, в урочищі Вовчак, на Перцевій горі, на старовинних валах с. Городище.

На полі Берестецької битви молодь нагадала про національно-визвольну війну українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Відвідали величезний храм-пам'ятник - Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях до сьогодні зберегли сліди трагічної та героїчної битви. Неподалік колишньої переправи учні дійшли до  болотного озерця, названого Козаковою Ямою. Перекази пов'язують його із загибеллю останнього захисника табору - козака, який відкинув пропозицію короля здатися. Поблизу Козакової Ями, на пагорбі, відвідали старовинне кладовище, на якому жителі навколишніх сіл поховали вбитих повстанців і поставили кам'яні хрести (на одному вирізьблено дату "1615"), та побачили оточений болотами острів Гайок, де зупинив польсько-шляхетське військо загін із трьохсот козаків. Цілий день вони вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на пропозицію здатися і замість безславного життя у неволі обрали почесну смерть із зброєю в руках.

Учнівська молодь побувала і біля с. Загорова, на місці одного із найвідоміших героїчних боїв УПА. Чота особливого призначення Берези (Андрій Мартинюк) взяла під охорону монастир у Новому Загорові, що стояв на височині у вигідному стратегічному місці на перехресті доріг. Його мали намір зайняти німці. Бій розпочався рано-вранці 9 вересня 1943 р. масовим бомбардуванням німецької авіації, гарматними обстрілами з танків і мінометів. Протягом 3-х днів і ночей безперервного бою повстанці успішно відбивали численні атаки гітлерівців і допоміжних поліцейських загонів. Тодішня газета (виходила німецькою мовою у Луцьку), повідомляла, ніби у монастирі засіло 2 полки бандерівців, тому є великі втрати: 540 убитих і 600 поранених солдатів. Фактично монастир обороняло 44 повстанці. У бою загинуло 29, а решта неушкоджені з боєм вийшли з оточення. Учні побували на братській могилі біля стін монастиря, рештки якого і на сьогодні вражають красою і монументальністю.

Не могли обминути активісти Школи лідера і знакове місце для правдивої історії України - урочище Вовчак, про яке за часів радянської влади стерли не тільки пам’ять, а й саму згадку.  Лиха доля спіткала його після Другої світової війни тому, що воно було центром головного штабу “Волинської січі” і деякий час навіть місцем дислокації головного штабу “УПА-Північ”. В урочищі були розташовані штаб, казарми, різноманітні майстерні, госпіталь, підстаршинська школа та інші виробничі підрозділи, необхідні для побуту і бойового вишколу повстанців. Німцям загін дошкуляв відчутно, але всі спроби знищити “Січ” провалювалися, їм давали  відсіч добре підготовлені боївки ще на підступах до гарнізону, опорні пункти мали телефонний зв’язок. Після війни радянська влада пройшлася по цьому місцю тракторами і бульдозерами. Пелена таємничості навколо Вовчака потроху стала розвіюватися лише після здобуття Україною незалежності.

Не можна лишити поза увагою молоді також  місце загибелі одного з останніх провідників ОУН і УПА Василя Чепелюка на псевдо «Перець», який у 50-х рр. разом із невідомим побратимом поліг смертю хоробрих у нерівному бою з військами МГБ.  «Перець», перебуваючи в оточенні, не здався, а підірвав гранату… Потім бездиханні тіла повстанців доставили для опізнання в його рідне село, а далі – у райвідділ МГБ. Де поховані останки цих та тисяч інших вояків УПА, наразі ніхто не знає.  Трагічно склалася доля  його побратимів із сусіднього села: сотника Миколи Шнита, його братів, сестри Оксені на псевдо «Боювка», Івана Філюка. Лідери відвідали  шкільний куточок історії села, побачили їх фотографії, особисті речі, які передала школі сестра Івана Філюка, що пережила війну і сталінські табори. Пам’яттю про ці події став дерев’яний хрест, поставлений односельцями  на місці зустрічей бойових побратимів.