Нататалія Гмитрук

Класний керівник,  батьки  та проблеми суїцидальних дій молоді

На сьогодні проблема молодіжного суїциду стоїть надзвичайно гостро. Тому кожному дорослому необхідні хоча б мінімальні знання, як діяти у складних ситуаціях, щоб не підштовхнути, а попередити дитячий суїцид, допомогти залишитися живим.  Над цим питанням працювала районна творча група класних керівників.

 У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана. Якщо у підлітка немає довірливих стосунків з батьками, то у його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями. У цьому відношенні зростає роль класного керівника.

У випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів рекомендується здійснювати наступні види допомоги:

·                 підбирайте ключі до розгадки суїциду;

·                 приймайте суїцидента як особистість;

·                 налагодьте турботливі стосунки; не сперечайтеся;

·                 запитуйте; не пропонуйте невиправданих утіх;

·                 пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

·                 оцініть міру ризику самогубства; не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

·                 зверніться за допомогою до спеціалістів;

·                 використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють класному керівнику, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації.

В якості захисту проти суциїдальної поведінки учнівської молоді слід використати такі обставини:

·                 участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо);

·                 добрі, врівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі; хороші стосунки з вчителями та іншими дорослими;

·                 підтримка з боку близьких людей.

Слід провести з дітьми та підлітками відверті розмови про те,  що:

·                 людина повинна мати активну життєву позицію, впевненість у тому, що вона сама відповідальна за свою долю, вірити в те, що все, що відбувається - це результат її вільного вибору. Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй не властиве почуття неповноцінності якщо вона реалістично сприймає оточуючих, їх ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресії і більш гнучкою у подоланні стану психологічної кризи;

·                 у підлітка, крім обов'язків, має бути  у житті ще й захоплення - спорт,     хобі тощо – все, що не дозволяє з’являтися чорним думкам, на що можна переключатися за будь-яких життєвих невдач;

·                 важливо також мати не одну мету у житті, а декілька - щоб несподівані перешкоди на шляху її досягнення не затягнули підлітка у тенета відчаю.

·                 людина повинна мати активну життєву позицію, впевненість у тому, що вона сама відповідальна за свою долю, вірити в те, що все, що відбувається - це результат її вільного вибору. Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй не властиве почуття неповноцінності. Якщо вона реалістично сприймає оточуючих, їх ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресії і більш гнучкою у подоланні стану психологічної кризи.

Слід звернути увагу батьків на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків:

·                 скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»; висловлювання дитини: «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»; скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

·                 підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів; словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»;

·                 наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;

·                 раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії; таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним;

·                  відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.

Стратегічними напрямами допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Під час індивідуальних бесід класному керівнику доцільно батькам рекомендувати наступне:

·                 завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує  її стан;

·                 не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

·                 демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять; приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

·                 підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини не захоплюйтесь  оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: мати на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

        У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, батькам можна надати такі рекомендації:

·                 залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду;

·                 важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину;

·                 майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину;

·                 зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу;

·                 не думайте, що вам слід говорити кожного разу, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

·                 виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання;

·                 спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про  особистісні, хворобливі речі;

·                 намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче;

·                 надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

Батьківська роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик, або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне: першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування; батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює або виявляє їх власні проблеми.  У цій ситуації слід віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - подолати страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

 Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими, тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію. Іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторкання тощо. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвертає їх допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її, тому для досягнення позитивного результату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові.

А найперше, батьки – ЛЮБІТЬ свою дитину, любіть не за щось, а за те, що вона є, що вона – ваша частинка. СПІЛКУЙТЕСЯ з нею змалечку до дорослості, показуйте їй, що вона вам цікава, потрібна, що навколо неї, може, і непросте, але різноманітне життя і попереду  ще багато перспектив!