Наталія Гмитрук

Дитина і розлучення батьків

(батькам для роздумів)

Якби мене, психолога із багаторічним стажем, спитали, з якими проблемами найчастіше зверталися діти, не підраховуючи, відповіла б – взаємини з батьками. Стосунки ці стають ще складнішими, коли сім’я перебуває в розлученні, стає неповною, дистанційною, з чужими «дядями» і «тьотями».

Чудодійного напою, який викликає кохання на все життя, на Землі, на жаль, не існує. Не все так буває, як ми бажаємо, як за молодих років уявляємо сім’ю. І, як неминучість, приходить розлучення. У цей момент батькам важливо усвідомити – саме дитина  переживає один із найскладніших і найдраматичніших періодів у своєму житті. Як би ми не намагалися пом’якшити обставини – розлучення батьків задишається однією із найсерйозніших дитячих травм, і звести нанівець його наслідки практично неможливо. Учителька помітила, що Сергій став розчарованим, відсторонився від товаришів. У кабінеті психолога на малюнку «Минуле, яке не повернеш» хлопчик зобразив свою сім’ю, яка купалася у морі. «Цього не повернеш, бо від нас пішов тато», - сказав Сергій. Розведені руки членів сім’ї на малюнку неначе свідчили про безповоротність того, що сталося…

Як же зменшити завдану дитині шкоду і перетворити руйнівний стрес на внутрішній ріст маленької особистості? Для цього патрібні повага колишніх чоловіка та жінки один до одного та    їх любов до дитини. Найбільший дитячий страх – що її розлюбили. Іноді в цих випадках додається ще страх самотності, непотрібності. В Європі існують спеціальні центри психологічного супроводу процесу розлучення, і левова частина уваги приділяється у цей час дітям. У наших дітей ситуація набагато драматичніша. Як часто доводиться зустрічатися із дітьми, які виховуються бабусями та дідусями, в сім’ях родичів, або й самі ведуть господарство, бо «вже великі». Тим часом їхні батьки на тривалий час від’їжджають на заробітки, створюють нові сім’ї, народжують нових дітей. Душевна рана залишається у покинутої дитини на все життя. «Ми з бабусею не розуміємо один одного, а з мамою спілкуємося лише по телефону. я нікому не потрібна…» - у відчаї старшокласниця. Страх непотрібності може знайти вихід у суїцидальних вчинках або агресії, спрямованій на все навколишнє. Андрій своєю нестерпною поведінкою постійно виводив вчителів із рівноваги. Батько його жив далеко, мав нову сім’ю і дитину. Матері теж не було поруч. Найбільшою мрією хлопця став будинок, який він побудує, коли виросте. Свого ж дому він так і не зазнав…

Дуже важливо у таких ситуаціях вселити у дитину впевненість, що вона потрібна, що її любить кожен із батьків, що вона мужня, коли знаходить у собі сили перебувати у таких обставинах. Як би не було складно батькам у процесі і після розлучення, слід проводити із дитиною хоча б трохи більше часу, ніж раніше.

Ще один очевидний факт – практично майже половина батьків після розірвання шлюбу перестають спілкуватися з дітьми, забуваючи при цьому, що вони розірвали подружні зв’язки, а не зняли з себе відповідальність за життя, здоров’я, добробут і виховання дітей. У дітей же виникає переживання, що вони не зможуть після розлучення спілкуватися з одним із батьків. Оля дуже нервово реагувала на розлучення батьків – стала дратівливою, замкненою. Її дитячі страждання ще більше поглибила звістка, що у батька, в його новій сім’ї має з’явитися дитина. Отже, вона батькові стала непотрібною? Але раптом однолітки помітили, як вона розвеселилася, перетворилася на колишню енергійну Олю. Виявляється, вона декілька годин провела, спілкуючись із батьком…

Тому важливо, щоб батьки знайшли у собі сили і зайняли чітку і чесну позицію – кожен із них має обов’язки перед своєю дитиною і право на її виховання. Сповістіть свою дитину, що вирішили роз’їхатися і поясніть, коли вона зможе спілкуватися з іншим із батьків. Юридичні питання, такі, як розподіл майна і «хто що кому винен» взагалі повинні залишитися  за межами дитячої уваги, говоріть про батьківські взаємини стримано.

Чи не найгірше у цій ситуації, коли люди, які розлучаються, використовують дитину як засіб помсти, шантажу у своїх непростих стосунках. І дитина, спілкуючись з матір’ю, взнає, який поганець її батько, а через деякий час у розмові з батьком – яка негідниця мати. «Не потрібно онучці бачитися з батьком! Бачити не хочу зятя у своєму домі!» - вирішує бабуся.Суперечки через дитину – зручна нагода вилити один на одного своє роздратування. Такі ситуації можуть не тільки підтвердити думку дитини про її вину, але й сформувати її негативне ставлення до людей взагалі, що позначиться і на майбутніх сімейних стосунках.

Відомо,  що в дитячому, підлітковому, та й в юнацькому віці діти здебільшого намагаються наслідувати дії дорослих, манери поведінки, лексику і хоч неусвідомлено, але формують свій характер за певним зразком. Давайте докладати зусиль, щоб практична батьківська школа – стосунки між собою, взаємини з дітьми – не породжували нервових, тривожних, морально травмованих дітей.